Ігор Левчук: «Бути самим собою – мій привілей»

У нього на все є своя думка. Дуже часто його позиція йде врозріз суспільній. Тому на лучанина Ігоря Левчукареагують по-різному. Одні йому симпатизують і підтримують його ідеї, інші – категорично не приймають, критикують і щедро роздають йому найнеординарніші прізвиська. «Нещодавно Філарет у студії Савіка Шустера назвав мене професором. Але найвищий мій «статус» - Бог, який створив свою секту і на якого всі моляться,» - сміючись розповів пан Левчук.

Бути самим собою він називає своїм привілеєм. Каже, що інакше життя не матиме сенсу. При цьому не йдеться про самоствердження за рахунок інших: «Можна іти проти всіх, можна іти проти «цих», а можна робити те, що вважаєш за потрібне. Коли течія рухається в певному напрямку, вона намагається затягнути людину, котра над нею. І це не є проти всіх. Людина є сама собою. Вона мислить інакше, ніж інші.»

Дефіцит мислячих людей, на переконання Ігоря Левчука, є основою багатьох проблем у суспільстві. «У нас війна, відбувся Майдан, але нічого не змінюється. Бо в головах лишається те саме. Країні потрібні люди, які несуть іншу якість мислення. Одна з моїх цілей -  знайти таких людей, об’єднати і захистити тоді, коли весь світ намагається їх підім’яти.»

Такі думки багатьох дивують. Адже вони претендують на якусь вищіть, виокремленість, інакшість. Це з одного боку. А з іншого, ми дійсно не живемо у світі філософських категорій і більше зосереджені на хлібові щоденному. Кожен хоче жити в комфорті, мирі і спокої. А Ігор Левчук своєю позиційністю провокує. 

Провокує не пройти повз розриту могилу на церковному кладовищі. Провокує протидіяти незаконним забудовам і безпідставним знесенням пам’ятників. І каже, що його провокації – цілком свідомі.

«Маємо парадокс: ми робимо Майдани, кричимо, що держава погана, суспільство погане, недозріле, що хочемо цивілізації. Але фактично ми для цього нічого не робимо. Ніхто не будує суспільство. Через 3 роки після Майдану знову прийшли до того, що не знаємо, ким можна замінити тих, хто зараз у чиновницьких кріслах. Хтось повинен провокувати суспільство, виявляти тих людей. Їх дуже мало, критична частина, але вони є. Тому збурюю – навіть ціною власних іміджевих втрат. Роблю це свідомо.

Бо розміщуєш гарну картинку про Луцьк у соцмережі – купа «лайків», а кидаєш проблемну – раз-два-три. Людей діставатимуть проблеми, бо вони їх не розв’язують.»

Хоч у це важко повірити, але Ігор Левчук каже, що ні з ким не воює. І ті дописи, котрі він розміщує на своїй сторінці у мережі Фейсбук, – то лише один із методів впливу. Решту часу проводить в реалі. Як би це голосно й пафосно не звучало, але бореться з хабарниками і корупціонерами. Він досить часто й гостро висловлюється на адресу церковнослужителів. Вважає, що церква перетворилася на «політично-економічну структуру, яка має монополію на певні поняття. Християнські ідеї не є поганими, але недопустимо, щоб на території церков за вказівкою їхнього керівництва руйнували могили.»

 «Ми хочемо в Європу. Але там живуть за іншими правилами. І коли в нашому місті зносять МАФи, а в соборі їх, навпаки, ставлять, то як реагувати? Я не воюю з церковниками. Я реагую на їхні незаконні дії.»

«Ніхто, крім нас!» – його життєве гасло. Ще в армії служив у спецпідрозділі і чітко його засвоїв. З армійських часів не сприймає і словесну лайку. А ще - гостро відчуває обман. Бути взірцем для своїх дітей – теж його привілей. Взагалі сім’я – сфера особистої території Ігоря Левчука. І він на диктофон про неї не говорить. Каже, що у нього свій світ. І такий же він у його дітей. А найкращий приклад – показувати, як треба. Вчити мислити, щоб стали людьми.

«Я даю шанс подивитися на те, що відбувається навколо, іншими очима. Не нав’язую, але даю можливість.» І це стосується не лише дітей. Свого часу Ігор Левчук організував філософське товариство, яке проіснувало 10 років, з його ініціативи відбувалися культурно-просвітницькі виставки й акції. Коли розпочалися воєнні дії на сході, заснував громадське формування «Волинський щит», через котре пройшла військову підготовку майже тисяча чоловіків і жінок. Він також зініціював групу «Збережемо древній Луцьк», назва якої говорить сама за себе.

Так, це він – засновник громадської організації «Командорія Луцького духовно-аристократичного ордену «Ангели нації»». Оскільки за фахом історик, тривалий період вивчав найбільш ефективні системи в історії людства. Такими, на його думку, є ордени.

«Завдання Ордену – захищати і допомагати людям, які мали своє бачення, ідею, здійснювали паломництво до Святої землі. В наших школах на уроках зараз активно піднімають питання патріотизму, козацтва. А козацтво – це військовий орден, який задумувався князем Вишневецьким. Виходить, що у нас світоглядна шизофренія. Бо, з одного боку, ми людину, яка піднімає питання ордену, мало не рекомендуємо помістити в лікарню за її бачення, а з іншого боку, самі своїх дітей вчимо славити ту структуру, яка створена за таким же принципом. А це все через те, що ми мало знаємо нашу історію.

Текст Ірини Кунинець, фото надані Ігорем Левчуком, а також взяті з інтернет-мережі.

При передруці матеріалу є обов’язковим посилання  на «0332.ua. Сайт міста Луцька».