• Головна
  • "Посміхайся навіть крізь сльози"
РЕЦЕНЗІЯ
16:19, 18 січня 2017 р.

"Посміхайся навіть крізь сльози"

РЕЦЕНЗІЯ

Є книги, котрі просто читаєш, а є такі, які назавжди залишаються у твоєму серці. Сьогоднішня моя рецензія саме про ТАКУ книгу.

Анн-Дофін Жюлліан "Два маленьких кроки по мокрому піску"

Я читала цю книгу у той час, коли вже сама була мамою.
Подеколи мені здавалося, що вся моя улюблена екзистенційна література та жахи "Гетсиманського саду" - це така дрібниця порівняно з тим, коли читаєш ,як у тебе на руках помирає ТВОЯ дитина.
Так, можна сказати, що мільйони дітей помирають від хвороб, аварій і т.д. Але кожна з них є ЧИЄЮСЬ дитиною. І ціна її життя - безвимірна.
До сьогоднішнього дня, коли я згадую назву книги або бачу її на полиці - на очах сльози.
А коли доня питає, чому маленька дівчинка ходить по мокрому міску і посміхається (це запитання про картинку на обкладинці), то я знову плачу, бо знаю, що дівчинка та радіє життю ... а жити їй залишилося декілька місяців. 

"Посміхайся навіть крізь сльози", фото-1



До речі, історія реальна, не вигадана. Мама ділиться з читачами своїм болем і своєю любов'ю...

У той сонячний день все було прекрасно. Анн-Дофін відпочивала зі своїм сином Гаспаром і двохрічною донею Таїс на пляжі. Саме тут мама побачила, що дівчинка якось НЕ ТАК ходить. Страшний діагноз лікарів через декілька днів - рідкісна генетична хвороба - зупинив життя родини і поставив нову точку відліку.
Таїс залишилося жити всього декілька місяців.
Але найстрашніше те, що третя дитина жінки, яка ось-ось з'явиться на світ, теж може мати цю страшну хворобу. Так воно і стається, але трішки за іншим сценарієм.
Але Таїс вже приречена... І сім 'я приймає рішення: останні дні дівчинки будуть найпрекраснішими у її короткому житті. Рідні та друзі подарують їй всю увагу та любов, на які тільки здатні, щоб дівчинка відчувала себе щасливою...


На обкладинці є підзаголовок: "Посміхайся навіть крізь сльози". Умій радіти кожній хвилині свого життя, яким би поганим чи коротким воно не було...

До глибини душі і серця...вражає...

З книги:

Мені потрібно багато мужності, щоб витримати її погляд. І піддатися йому. Час
завмирає. Я не впевнена, що моє серце ще б'ється. Не існує більше нічого, крім
цих чорних очей і зимової ночі, котра огортає нас. Її рука стискає мою, наші серця, наш
розум, наші душі спілкуються, і я розумію. Час прийшов.
***
Близько двох років тому, дізнавшись, як прогресує цяхвороба, я задала собі питання: «А що у
неї залишиться?» Любов. У неї залишиться любов. Та, яку ми отримуємо. І та,
яку ми їй даємо.
***
Мало не відвертаючись від її пронизливого погляду, я ще ближче схиляюся до Таїс, так, що
наші обличчя мало не зіштовхуються. Дивлячись їй в очі, я шепочу:
- Спасибі тобі, Таїс. За все. За те, що ти є. І за все, що
ти даруєш. Ти робиш нас щасливими. По-справжньому щасливими. Я люблю тебе,
моя принцесо.
Мій голос поступово залишає мене. У мене в голові більше не
дзвенить ця настирлива фраза: «Якби ти знав ...» З ​​самого серця виривається крик:
- Я знаю!
***
Зітхання. Тільки одне. Довге і глибоке. Його добре чутно в тиші
передріздвяної ночі.
Схилившись над своєю маленькою дочкою, ми з Лоїком затримуємо дихання, щоб
вловити її видих. Останній. Таїс померла.
З Богом, маленька Таїс.

17

Ця історія вчить нас приймати рішення Бога таким, яким воно є.
Бо ж не все так просто.
Вчить ЛЮБОВІ безкорисливій. Любові такій, як вона задумана Вищим Розумом.
Любові щирій.
Бо, коли зникає все - залишається Любов. 

А я завжди дякую Всевишньому за здорову дитину, бо розумію, що то - найголовніше.

А книга знову і знову викликає сльози ... і змушує думати.

П.С. Це й усвідомила мама Таїс. Бо хворобу третьої дитини вона сприйняла вже зовсім по-іншому. 
Головне, вона знала, що буде любити свою дівчинку будь-якою, якою вона б не була.

"Посміхайся навіть крізь сльози", фото-2

Однозначно, ця книга - назавжди у моїй душі.
І ще: Бог дає всім рівно стільки, скільки ми можемо витерпіти.
Бо хворі діти - це дуже особливі діти...
Колись чула від одного священика, що такі дітки - це подарунок Бога для їхніх батьків. Бо саме з такими дітками вони (батьки) вдосконалюються у своїй любові...

Дуже хочеться, щоб всі діти були завжди здоровими. І щоб таких історій було якнайменше.

А книга, справді, варта того, щоб її прочитати. Рекомендую!

Текст: Надія Омельчук

При передруці матеріалу є обов’язковим посилання  на «0332.ua. Сайт міста Луцька».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
live comments feed...