• Головна
  • До Волині на свята їдуть «загублені» краяни
10:50, 9 січня 2012 р.

До Волині на свята їдуть «загублені» краяни

До Волині, аби перейняти традиції святкування Різдва Христового їдуть аж з Південної Америки. Мовляв, сюди їх притягує дух свята та віри.

Про це розповів архієпископ Луцький і Волинський Михаїл, - повідомили у прес-службі Волинської єпархії УПЦ КП.

«Звичайно, на Різдво Христове у Святвечір кожен збирається у колі своєї сім’ї. Для мене на сьогоднішній день сім’я - це монастир, і тому, якщо є така можливість, то зустрічаю свято у монастирі, саме в єпархії», - зауважив Михаїл.

З його слів, прославлятимуть народження Ісуса Христа і зустрічатимуть свято ченці не лише «по-релігійному», а й згідно народних традицій.

«Кожне релігійне свято наповнене тими чи іншими традиціями, які відіграють важливу роль у житті людини. Так, ми постараємося зібрати усі традиції, які є на Україні, тому що ченці нашого монастиря - це ченці з різних куточків України. Кожен на Святвечір має право втілити те, що йому є приємне і зручне», - зазначив він.

За словами архієпископа, у Святвечір страви також відіграють роль. Мовляв, тут значення має не стільки їх наповненість, скільки символізм. Так, мусить бути 12 страв.

«Але в нас це буде 12 монастирських страв, - тих, які використовують монахи. Звичайно, вечір пройде, починаючи з богослужіння, переходячи просто на спілкування і співи колядок, обмін подарунками. Ми будемо самі собі створювати атмосферу свята. Бо свято - це свято душі, у першу чергу, а не свято стола. Стіл - це один із атрибутів свята, однак не головний», - наголосив Михаїл.

Зокрема він розповів про 2-х ченців, які приїхали до Волині з далекого Парагваю, аби перейняти ті традиції святкувань, які збереглися тут.

«Власне, Інтернет дав можливість вихідцям із Волині, знаходячись у Бразилії, Аргентині, Парагваї, США чи Канаді, долучитися до подій, які наразі відбуваються у нас. Один з ченців, прадід якого виїхав з Волині у Парагвай, залишився у православній вірі. Перебуваючи там, він разом з другом, схотів побачити, що ж відбувається в Україні, власне на Волині. За допомогою Інтернету він мав змогу це зробити.

Побачене спонукало їх приїхати до Волині, аби перейняти нерозгублені традиції, які збереглись на сьогодні», - розповів Михаїл.

Наразі, за його словами, ці ченці перебувають у Жидичинському монастирі, вивчають українську мову, українські традиції, традиції святкування, зокрема, як проходять Богослужіння.

Зі слів архієпископа, за кордоном ця процедура дещо спростилася, асимілювалася. Мовляв, немає там того духу свята, що є на Волині.

«Так, за духом свята, за духом віри усі їдуть сюди, зокрема і наші земляки, які давно виїхали з України. І навіть утворюють українські громади, вивчають не лише церковне життя, а й культурне життя українців.

З цими двома ченцями до нас приїхали і студенти, які навчаються у Волинській Православній Богословській Академії. Вони вивчають народне мистецтво та побут. Бажають закінчити тут навчання, повернутися до своїх домівок і відродити там українські осередки», - додав він.

Наголосив архієпископ і про відродження українського монастирського життя.

«Якщо говорити про українське монашество, то наразі чітких традицій, яких би ми дотримувались, немає. Вони, на жаль, втрачені. Українське монашество тільки починає жити.

А більшість того, що відбувається, - це переважно зрусифіковані звичаї проведення свята. Скажімо так, рядові церковні Богослужіння.

Однак, особливістю українських Богослужінь є велика кількість колядок. Зокрема і народні звичаї, які використовують ченці, - чи по келіях, чи у трапезі. Наприклад, ми дозволяємо своїм ченцям колядувати. Вони ходять по домівках до своїх парафіян, піднімають духовний настрій, спілкуються з людьми, розучують колядки з дітьми, дорослими, проводять різні заходи у школах, організовують солодкі столи, бібліотечні читання.

Тобто сьогодні ми - у стані відновлення та віднайдення таких традицій і впровадження їх у життя», - розповів Михаїл.

Він наголосив, що монастир є тим прикладом, як потрібно православному християнину правильно зустрічати і проводити Різдво.

Щодо страв, які мають бути на столі у свято, він зазначив: «За традицією, чи це монастир чи це домівка людини, на столі має бути 12 пісних страв. А вже яких - конкретних правил немає. Обов’язково має бути кутя, а решта - те, що любить родина. Завершивши вечірнє богослужіння, сім’я повертається додому і вечеряє.

Під час трапези відкривають Святе Письмо і голова родини читає уривок про народження Ісуса Христа. Прочитавши уривок, співають одну-дві колядки, господар сідає, бере ложку і перший із загальної посудини накидає собі кутю, потім - всі інші».

А от звичай кидати у стелю, за словами архієпископа, - це вже традиція завершення вечері. Однак, зараз це вже не актуально. Мовляв, раніше існувало вірування: скільки зернин лишиться на стелі, стільки копів пшениці у тебе й виросте. А так як сьогодні не в копах пшениці збирається зерно, то і потреби такої нема.

«Однак є і інші звичаї. Кладуть сіно, роблять шопку по домівках - таке місце, яке символізує і нагадує сам вертеп. Бажають, щоб домівка і була тим вертепом, який би сподобався Пресвятій Богородиці і Богові, якому родина бажає народитися», - розповів Михаїл.

А от щодо 12 страв, то архієпископ зазначив: «12 - це таке сакральне число, яке йде ще із Старого Заповіту. 12 синів, які були у Якова, 12 апостолів. Це, власне, і є символіка цього числа. Для нас, першою чергою, - це 12 апостолів, яких Господь Ісус Христос покликав на проповідь, які знали про його народження, передали для нас місце його народження. Один з них, найперший - це Андрій Первозванний, який приніс нам віру Христову і показав шлях до спасіння».

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
live comments feed...