"Качайте прес і все буде добре", – радить багаторазовий чемпіон світу Андрій Шевчук

Андрієві Шевчукові - 52. В його авто завжди грає рок, він любить динаміку, подорожі й зміну картинки, а ще - не уявляє свого життя без води. Про його медалі легше сказати у кілограмах, а не в кількості, усе це добро він нещодавно передав на зберігання факультету фізичної культури, спорту та здоров'я Східноєвропейського національного університету.

- Чим запам’яталися перемоги?

- Перший чемпіонат світу виграв у Познані (Польща) у категорії 40+ і став чемпіоном світу в категорії «Мастерс». Грає гімн, ти на п'єдесталі і підспівуєш – це неперевершені відчуття. Чемпіоном світу я ставав 11 разів. Минулого року був на чемпіонаті світу в Китаї, чемпіонаті Європи у Венеції. Кожна перемога не подібна на попередню.

Ясна річ, у спортсмена є хвилювання, виділяється адреналін. Ми виходимо на розминку, приємно збентежені, але без мандражу. Я на змаганнях все одно як в роботі, нелегко передати сторонній людині відчуття веслувальника.

- Чи була мета стати чемпіоном, коли ви лишень починали?

- У будь-якого спортсмена, який починає свої тренування, повинна бути мета. Мета має бути найвищою. Мій тренер поставив мені максимальну ціль – це олімпійські здобутки. Я йшов до того, але олімпійським призером не став. В спорті залишився, постійно тренуюсь, виступаю і здобуваю премоги в інших категоріях. Люди кажуть: «Вам важко». Так, важко, нам дуже важко. Після фінішу ми, буває, непритомніємо. Але це наше! Ми отримуємо від цього неймовірне задоволення.

- Що, на ваш погляд, є особливого в спорті, який ви практикуєте?

- Я займаюсь веслуванням на каное. Каное – це складний технічний вид спорту. Навіть щоб стати в каное і відійти від плота (від "бона"), потрібно пройти частину спеціальної підготовки. На човен надягають спеціальні "поплавки", які тримають твій човен на воді і не дають відразу перекинутися. Щоб нормально відчувати баланс, потрібен приблизно місяць. Навіть після цього спортсмен все одно стоїть у хиткому човні. Тоді веслувальник балансує, може доводитися перекидатися у воді навіть восени або взимку, однак ми для цього загартовані.

- Чи складно перелаштуватися на веслування у драгонботі?

- У нас у веслуванні є човни-одиночки, парні двійки і четвірки. Зараз досить популярним є неолімпійський вид спорту - це драгонбот. Цим спортом, на сьогоднішній день, за офіційною статистикою Міжнародної федерації каное (ICF), займається 180 млн людей. Драгонбот ("човен-дракон") є дуже великим, в довжину має 12,5 метрів, розрахований на 10 і на 20 чоловік і відповідною є команда. Це колективний спорт, де кожен сидить на своєму місці, має свої задачі і працює на перемогу. Основними принципами драгонботу є робота в команді і злагоджена робота веслувальників. Особисто мені цей вид спорту подобається тим, що ти розраховуєш не тільки на свої сили, а відчуваєш підтримку свого товариша, без якого ти човен не привезеш першим на фініш і не здобудеш перемогу.

- У Луцьку хтось плаває на драгонботах?

- Цим видом спорту займаються як професійні спортсмени, так і спортсмени-аматори. Існують цілі корпоративні клуби. Наприклад, у нас в Луцьку популяризує цей вид спорту фірма «Модерн-Експо», у якій нараховується вже 16 команд і проводяться між собою змагання. Як спортсмени в човні працюють як один механізм, так і на підприємстві – всі працюють для розвитку свого підприємства. Якщо спортсмен сидить в човні-одиночці (тобто сидить один) – в нього техніка може відрізнятися, але коли він сідає в командний човен – тоді всі працюють як одне ціле, як годинник.

- Якби в Луцьку виникла ініціатива влаштувати змагання, яку ділянку ви б порадили?

- Веслування – не видовищний спорт, це не футбол і баскетбол. Це вид спорту, який популярний в Америці, Німеччині, не кажучи вже про Китай чи Тайвань, адже веслування – це їхня історія. Без води не було б веслування і у нашому місті, однак у Луцьку змагань немає – проводять у Ковелі. У 2016 році уперше за останні 20 років, почали чистити Стир від завалених дерев. Веслувальники дуже радіють цьому, проте проблемні ділянки ще є. Біля "Електротермометрії" є плесо, яке замулюється і також потребує розчищення. Для нас це плесо необхідне, тому що там стояча вода і немає течії, так у нас проходять всі міжнародні та українські змагання. Було б добре, якби і це плесо почистили.

- Коли ви відкрили для себе спорт?

- У спорт мене привів батько у 1972 році. Першим видом спорту, яким я почав займатися, була спортивна гімнатика у Дитячо-юнацькій спортивній школі міста Луцька. У 1979 році мені порадили секцію веслування, сказали, що там хороший колектив і тренери. Не довго думаючи, я прийняв рішення і прийшов у цю секцію. Таким було моє перше знайомство з водою.

- Як пригадуєте свої перші тренування?

- Перші роки я ходив у ДЮСШ як на каторгу: о пів на восьму ранку, ти, маленький хлопчик з сонними очима, йдеш на тренування, заходиш в зал, яскраве світло б’є тобі в очі, ти робиш розминку, а далі розтяжку. Коли був молодим спортсменом, то і три рази на день. Тренування було на 06:15, далі була школа, потім на 17:00 годин. Коли не було школи (були канікули), то відповідно – 06:15, 11:00 і 17:00. Але мушу сказати, що це дає тобі поштовх на все життя, стаєш дисциплінованим і відповідальним, легше переживаєш проблеми в зрілому віці. Уже згодом я помітив, що фізична чи психологічна робота дається набагато легше, ніж непідготовленій людині, яка не пройшла цей шлях дитячого і юнацького спорту.

- Що вас мотивує у тренерській діяльності?

- Тренер дає початок спортсмену в дитячому спорті. Для дитини, яка приходить на тренування і хоче займатися спортом, тренер – це авторитет, якому на 100% вірять. Відповідно, тренер теж має бути кваліфікованим і достатньо вимогливим. Я працюю старшим викладачем кафедри спортивно-масової та туристичної роботи в СНУ та тренером у Волинській школі вищої спортивної майстерності. Основна моя мета полягає в тому, щоб мій вихованець чи моя вихованка стали олімпійськими чемпіонами, піднялися на вищу сходинку, на яку не піднявся я. Зараз є талановиті спортсмени, які, я думаю, допоможуть мені у цьому, вони здобудуть олімпійські медалі і це буде для мене гарним підсумком. Втім, це спорт і тут не можна сказати, що через 2 роки мій вихованець стане олімпійським чемпіоном. Є спортсмени, які стоять на голову вище за всіх, тобто в них кращі результати, вони талановиті, в них найкраща підготовка. На такого спортсмена можна сказати – це претендент, але не можна стверджувати, що це буде стовідсотковий чемпіон. Доля вирішиться на самих змаганнях.

- Виникали думки переїхати звідси?

- Я корінний лучанин і цим пишаюсь. Житя дало мені достатньо нагод побачити світ, але «кинув якір» саме в рідному Луцьку, адже почуваюсь тут комфортно і водночас розумію, що варто ще вирішити чимало проблем, щоб змінити місто на краще. Через п’ять років, наприклад, хочеться бачити Луцьк чистим містом, де є належна шана природним та історичним пам’яткам, а про європейську інфраструктуру вже не мріють, бо її вдалося досягти. Юному поколінню лучан маю намір передати дуже просте повідомлення: якщо ви маєте мрію, то працюйте задля неї, якщо хочете займатися спортом – починайте тренування. У вас обов'язково має бути мета, натхнення, відчуття того, що ви зможете досягнути успіхів і станете чемпіонами Європи і світу.

- Правила життя Андрія Шевчука: які вони?

- Я по-справжньому живу, а не тлію. Напевно, це головне. В спортзал я зайшов у 1972 році і з спортзалу не вихожу. Зазвичай, я постійно на тренуванні. Навіть якщо я не готуюсь до змагань, я все одно заряджаюся спортивним духом і стараюся виходити на воду, як правило, двічі на день. Якщо я скажу, що встаю зранку і роблю зарядку... Ну, не роблю я зарядку (ред. – сміється). А от тренувати прес для мене все одно як чистити зуби. Маю універсальну пораду бізнесменам, молоді й просто лучанам: качайте прес – гарно виглядатимете й будете в доброму гуморі.

Спілкувалися: Ярослава Савош та Олена Костилєва.