Директор Волинської філармонії: «У нашій державі пропагують форс-мажорні цінності і гострі новини»

Чи можна говорити про розвиток культури й мистецтва, про нові традиції і течії, але не знати класики і своїх витоків? Чи можна створювати музику, але не мати музичної освіти? Чи можна організовувати концерти естрадних виконавців, але забувати про фольклор? Директор Волинської обласної філармонії Сергій Єфіменко переконає вас, що не можна. Ми вирішили поспілкуватися з ним і розпитати, чи шанує Луцьк академічне мистецтво.

- Скільки років працюєте у сфері культури і чому вирішили працювати саме в галузі мистецтва?

- 27 років минуло з тих пір, як я закінчив консерваторію і прийшов працювати в училище культури і мистецтв на посаду викладача музично-теоретичних дисциплін. Це була престижна професія. Коли я вступав у музичне училище на теоретичний факультет, за одне місце боролися троє-п’ятеро осіб. А цьогоріч на музично-теоретичний відділ не набрали жодного абітурієнта. Чому так? Змінилися цінності. Професія музиканта більше не вважається престижною. На це є дві причини: держава не фінансує достатньою мірою заробітну плату, телебачення пропагує вал форс-мажорних цінностей, замішаних на страхові, адреналіні, крові. Про такі речі, як працелюбність, терпіння, працезданість, відповідальність більше не говорять.

Наше радіо пропагує суцільну попсу і гострі сюжетні новини. Ви пам’ятаєте «Радіо 24». У них було гасло «Найкраща музика і факти». А ви знаєте, яку музику там ставили і продовжують ставити? Їхній редактор не думає про те, що музика класична в тисячу разів грунтовніша. А фольклор? Українська народна творчість нараховує від двохсот до п'ятисот народних пісень. Провідні культури Європи – німецька і французька – такого багатства не мають.

Які ж цінності сформуються у молодої людини, яка слухає те, що пропонує радіо та телебачення? Вона обиратиме легші шляхи. Тим часом музичне училище пропагує класичну музику і тяжку працю. Триступеневе музичне навчання передбачає 7 років навчання в музичній школі, 4 роки - в училищі і 5 - в консерваторії. Для чого це робити, якщо можна взяти гітару, вивчити декілька акордів, зробити гарну зачіску, намалювати тату і заспівати хрипом.

Як Ви вважаєте, пропагувати правильні цінності повинна влада, сім'я чи бізнес?

- Всі. Держвава, батько-мати, церква. Ви назвете хорошою матір, яка щоденно годує дитину хот-догом і колою? Ні. То чому за харчуванням дитини слідкують, а те, що дитина дивиться, слухає, читає, вважають неважливим. Біг-мак і Cola можуть бути, але вони повинні бути не першочерговими. Так і щодо цінностей. Якщо батько й мати показуватимуть, що попса, лайка, розваги – це їхні цінності, який генокод вони передадуть своїй дитині?

- Як Ви оцінюєте потенціал сучасного культурного середовища Луцька? Чи прогресує наше місто?

- Баланс не на користь класичної, народної музики. Є філармонія, яка має державну фінансову підтримку, є два театри, які пропагують правильні цінності. Але є окреме нічне життя і тисячі молодих людей, які сидять у нічних клубах. Вони там не слухають народну музику і не читають. Ці хлопці і дівчата не підуть в АТО захищати українські цінності. Культ розваг, відпочинку і задоволень пропагується як головний.

Звичайно, є і позитивні речі. У нас великий музичний потенціал. Є значна когорта музикантів, які готові працювати. До прикладу, Волинський народний хор збирає п'ять аншлагових концертів.

На жаль, у нас нема симфонічного оркестру. Є талановита молодь, яка приходить до нас на роботу. Ви знаєте, що вокаліст колись дуже популярного луцького гурту «King Size» Олег Дмитрук зараз співає у Волинському народному хорі. Барабанщик Валентин Миронюк з гурту «Фіолет» працював теж у Волинському хорі. Він має класичну освіту. Є багато молодих людей, які працюють в некласичних жанрах. І це теж потрібно. Я теж свого часу слухав «Pink Floyd» і «Машину времени». 

- Розкажіть, будь ласка, про фестиваль «Стравінський і Україна». Як з'явилась ідея, чи задоволені Ви результатами і відвідуваністю фестивалю?

- Це не моя ідея, а Василя Ворона та Олени Огнієвої. Наприкінці 70-х років вони розкопали інформацію про будинок Ігоря Стравінського в м. Устилуг, у якому він жив до Першої світової війни. Виявляється, що цей будинок і досі є, є алеї, які він висаджував. З подачі Василя Ворона, за підтримки Міністерства культури, Волинської ОДА 1994 року провели перший фестиваль «Стравінський і Україна». Це був час, коли в управлінні культури змінили партійних керівників на практиків-музикантів. Це були часи страшної інфляції, але фестиваль відбувся. Після того його не організовували 11 років. 2005 року ми організували другий фестиваль. Тоді вже я був директором. Я вважав, що мати таке прізвище у волинській історії і не скористатися ним не можна. Він жив у Царській Росії, в Швейцарії, Франції, в Америці - і всюди мав успіх! Це був трендовий, модний композитор, його ім'я гриміло на всю Європу.

2005 року за підтримки адміністрації, Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку, фонду «Тільки разом» ми відновили фестиваль. З тих пір щороку приїжджають нові колективи, в ньому беруть участь хор, симфонічні оркестри, «Київські солісти». У ньому беруть участь найкращі виконавці. Цей фестиваль декламує серйозну музику, серед якої і барокова, і романтична, і модернова, і експериментальна. Цьогоріч ми виконали дуже важкий твір – оперу-ораторію «Цар Едіп». У ній взяли участь 90 виконавців. 

- В якому стані зараз перебуває філармонія? Яких негайних змін потребує, допомоги?

- Це для мене найголовніше запитання. Я щоранку прокидаюсь із думкою «що сьогодні зроблю для Волинської філармонії».

Наша філармонія унікальна. Це єдина філармонія, яка не має концертного залу. 1990 року його планували побудувати за «союзні» гроші.  Але Союз розпався. До цього питання повернулися 2013 року, коли при владі був Борис Клімчук. До речі, Бориса Клімчука я назву «освіченим губернатором». Він знав більшу частину артистів Волинського хору, відвідував концерти-вистави, які були організовані в Луцьку. Борис Клімчук хотів підтримати проект будівництва залу для філармонії, але ми знаємо, які події цьому завадили. Ми розуміємо, що зараз іде війна і потреби культури не є першочерговими. Але вона не може бути останньою.

Проект будівництва приміщення Волиснької обласної філармонії (1990 рік)

Проект будівництва приміщення Волиснької обласної філармонії (2016 рік)

Наша філармонія унікальна. Ми працюємо як «пересувна» філармонія і не сидимо склавши руки. Ми відкладали кошти і спромоглися купити пересувний сценічний комплекс. Його використовують, до прикладу, під час джаз-фестивалю у Луцькому замку.

Ми організовуємо своїми силами виступи наших артистів у інших містах України та за кордоном, виступаємо на Сході. 2014 року ми організували 9 концертів камерного оркестру «Кантабіле» для хлопців, які йшли в зону АТО, у Полтавській, Одеській, Дніпропетровській, Запорізькій областях.

- Ви вважаєте, що Луцьк - європейське місто?

- Луцьк неповноцінне європейське місто.  У нас нема концертного залу, підземного переходу, міського туалету, хоча б двох велосипедних доріжок і концертного роялю.

- А чому не можна використовувати рояль, який знаходиться у Палаці культури?

- Є різні види роялів для різних потреб. У Палаці культури салонний рояль фірми «Petrof». Нам потрібен великий концертний рояль, з яким працюють виконавці європейського масштабу. Адже на цьому вони не можуть виконати складних композицій. Ми запустили акцію «Подаруй Луцьку рояль» фірми «C. Bechstein». Чому саме цієї? Є дві фірми, які виробляють справді дорогі і найкращі інструменти - Steinway і «C. Bechstein». Ігор Стравінський, коли побудував садибу, привіз з Петербугра рояль фірми «C. Bechstein». Тоді це стало каталізатором культурного життя на Волині, почали приїжджати визнані музиканти, співаки. Тому і зараз нам потрібен концертний зал і концертний рояль.

- Яку останню книгу Ви прочитали?

- Нещодавно придбав книгу Оксани Забужко «Я знову влізаю в танк». Я закохався в авторку, це справді системний грунтовний аналіз розвитку України за останні сто років.

Текст: Елла Яцута

Фото: Любомир Безручко

При передруці матеріалу є обов’язковим посилання  на «0332.ua. Сайт міста Луцька».