Передсмертна записка у 13 років: "Мамо, я вас люблю, але жити не хочу"

Зараз 13-річна Надія із села Топільне Рожищенського району перебуває у реанімаційному відділенні Волинської обласної дитячої клінічної лікарні. Мама розповідає: дитину жорстоко побили хлопці-однокласники. Директор школи запевняє у протилежному: дитину побив вітчим.

Цю важку історію розповіла мама учениці Лариса Зубаль, - повідомляє Волинська служба новин.

Текст подаємо без скорочень, згідно першоджерела.

Жінка каже, що 11 листопада минулого року вона поїхала на заробітки до Польщі, оскільки у неї п’ятеро діток, а заробляти гроші на батьківщині немає можливості. Дітей лишила на свою матір.

Приблизно через тиждень перебування за кордоном їй зателефонувала одна з дочок і повідомила, що Надю забрали в притулок у Рожище. Мовляв, її жорстоко побили хлопці з її класу, і вона написала прощальну записку, не бажаючи жити (13-річна дівчинка навчається у 8 класі). Записку віддала однокласниці і попросила передати її мамі, коли та повернеться із заробітків. А сама сказала, що собі щось зробить.

Налякана подруга віддала аркушик класному керівникові, а той – директору школи. Зміст записки, згідно зі словами Лариси, був такого змісту: мамо, я вас люблю, але не хочу жити, бо мені вже набридли ці знущання, і я в цю школу більше не повернуся…

Надю негайно почали шукати. Як стверджує пані Лариса, саме через цю записку її й помістили до притулку. Мовляв, щоб дитина не вкоротила собі віку і не було плями на школі, де вона навчається.

«Директор школи пояснив мені, що донечку завезли в притулок тому, що якби щось з нею трапилося, то його посадили б. Як же так: у притулок завезли не тих, хто побив, а мою ні в чому не винну донечку?» – бідкається пані Лариса.

Жінка твердить, що найстрашніше почалося уже там, у притулку. Вона серцем відчувала, що щось не так, однак лишити заробітки не могла: мовляв, нічого не заробила і не хотіла повертатися до дітей з порожніми руками. Зв’язалася з однією із доньок через вайбер, попросила піти до Надійки, щоб могла зателефонувати і поспілкуватися з нею.

Багатодітна мати стверджує, що перше, що почула від доньки, було: «Мамо, заберіть мене звідси, мені дуже болить живіт, я вже не можу терпіти цей біль». Каже, дівчинка скаржилася, що від болю навіть непритомніла, однак єдине, чим їй допомагали, – давали випити но-шпу, ото і все. Навіть швидкої жодного разу не викликали.

Потім дитині зовсім стало зле. Мама розповідає, що прибиральниця, яка прийшла навести лад в кімнаті, де перебувала Надійка, побачила, що дитина лежить майже нежива. Налякана працівниця тоді й викликала швидку допомогу.

«Мою дитину привезли в лікарню у Рожище. Її прооперували – вирізали апендицит. Як виявилося потім, цього не треба було робити, бо діагноз у дитини зовсім інший. Коли після операції в неї почав здуватися живіт, її, в чому була ледь одягнена, повезли в обласну дитячу лікарню, що в Луцьку. Уявіть, її протримали на вулиці, доки приїхала швидка, тож вона ще й підхопила двостороннє запалення легень…»

Лариса каже, щойно дізналася, що донька в лікарні, – одразу приїхала. Лікар реанімаційного відділення, у якому перебуває Надійка, пояснив, що вже в Луцьку дівчинці знову зробили операцію – вирізали 2/3 кишківника, адже він був уже відмерлим. Також на кишківнику виявили гематому, від якої утворилася пухлина. Дякувати Богу – доброякісна.

«Лікар сказав, що стан донечки дуже важкий. Її уже двічі буквально з того світу виймали. Зараз їй продовжують рятувати життя», – не стримуючи сліз, розповідає Лариса.

Жінка додає, що лікарі дуже перейнялися її донечкою, всі спонсорські гроші, які благодійники перерахували на це реанімаційне відділення, пішли на неї. Та й сама дівчинка, попри її важкий стан, розповідає, що їй тут добре, всі ставляться до неї доброзичливо, реагують на перший її поклик. Однак за лікарню в Рожищі, каже пані Лариса, дівчинка розповідала зовсім інше. Мовляв, коли вона кричала від болю, медсестра їй казала: «Закрий рот, чого верещиш?»

«Все, що я заробила в Польщі, пішло на лікування дитини. Родичі чоловіка, з яким живу, передали 4 тисячі. А що далі буде – просто не знаю. Донечку потрібно рятувати, щодня на лікування йде багато грошей. А де їх узяти? Ходила навіть у фонд Палиці, але в допомозі відмовили, бо у мене немає луцької прописки», – ридає Лариса.

Як же так, що дівчинку могли так жорстоко побити прямо в школі, невже ніхто не міг заступитися, чим, зрештою, займалися працівники?

Директор школи села Топільне Валентин Глушко, каже, що інцидент між підлітками був, але до бійки не доходило. Так, шарпалися, так, була якась словесна перепалка, але на цьому і завершилося.

«Бійка була. Але не в школі. Вдома. Всі в селі знають, та й сестри Надійки розповіли, що вітчим жорстоко їх б’є. Він навіть судимість має. Надійка не раз від побоїв головою двері відкривала. Але діти нічого не розповідали – боялися».

Директор каже, що ця сім’я в них на суворому контролі – як неблагополучна.

«Того дня мені принесли записку, яку написала Надійка. Вона ж сама тоді вже втекла зі школи. Ми кинулися її шукати, знайшли у бабусі і вирішили, доки у неї такий нестабільний емоційний стан, відправити в притулок, де за нею доглядатимуть. Адже 88-літня бабця, на яку мати лишила їх, не могла їм дати ради», – розповідає Валентин Глушко.

Попри усі знаки запитання в цій непростій історії, ясно лише одне: немає часу гадати і вирішувати, хто правий, а хто ні. А зволікання з допомогою Надійці може призвести до найгіршого. Адже дитина у дуже важкому стані, потребує інтенсивного лікування, а воно в свою чергу – чималих коштів. А їх немає.

Директор каже, що особисто спілкувався з лікарями, вони підтверджують: наразі мова про порятунок життя школярки. А вже потім – як вона буде жити з таким діагнозом і з видаленим настільки кишківником.

Звертаємося до усіх небайдужих з проханням допомогти дівчинці. Просимо відгукнутися також місцеву владу, організації, благодійників…

Кошти можна переказати на картку Надійчиної мами, а також звернутися безпосередньо до лікарів реанімаційного відділення Волинської обласної дитячої лікарні, щоб дізнатися, які ліки потрібні, і придбати їх. 

Реквізити для допомоги Надійці:

Отримувач – Зубаль Надія Миколаївна

 картка ПриватБанку 5168755935483830