Лучанка Наталія Резнікова відмовилася працювати у школі відомого лікаря Валерія Синельникова у Сімферополі після того, як там вивісили портрет Путіна. Як і багато інших переселенців, вона опинилася в Києві. І її життя почалося з нової сторінки.
Пані Наталія народилася і навчалася в Луцьку, здобула фах вчителя початкових класів і музики. Педагогіка захопила її одразу. Понад 20 років свого життя вона працює з дітьми.
Луцьк – знакове місто в житті пані Наталії. Тут вона познайомилася зі своїм чоловіком. Хоча той із Кривого Рогу. У студентські часи (а це був ще радянський період – авт.) практикували інтернаціональні міжвузівські відвідини. До нашого педінституту на свята часто приїжджали студенти з інших міст. В одній із таких делегацій, яку лучани приймали в урочищі Лопатень після 9 травня, були криворізькі студенти. А серед них – Вадим, майбутній інженер-будівельник.
У них понад 4 роки різниці. Пані Наталія старша за свого чоловіка. Але це не стало на заваді. Спершу вони листувалися, а згодом планували зустрічі: бачилися 3 рази на рік по 3 дні. Заміж пані Наталія виходила у Кривому Розі, навчаючись на четвертому курсі Луцького педінституту. Здобувши диплом, вона поїхала до чоловіка і на 18 років Кривий Ріг став її домом.
У Кривому Розі Наталія Резнікова спершу вчителювала у молодших класах загальноосвітньої школи, а згодом донька привела її до іншої, що працює за альтернативною методикою. Вони шукали майстерню, де виготовляють ляльки. Така була лише у вальдорфській школі. Лучанці настільки там сподобалося, що одразу погодилася працювати вчителькою продовженого дня у першому класі. Зарплата вальдорфського учителя була втричі меншою, ніж у традиційній ЗОШ. Але мрія переважила.
Відтоді пані Наталія працює саме за вальдорфською педагогічною методикою. Але школу змінила на садок. Каже, що дошкілля їй ближче.
Життя складалося так, що сім’ї Резнікових часто доводилося переїздити. Після Кривого Рогу був Вознесенськ, потім – Одеса і Крим. У приватній школі Валерія Синельникова «Азъ Буки Веди», що у Сімферополі, пані Наталія пропрацювала 2 роки – до російського вторгнення. Раніше у тамтешньому приміщенні була військова казарма. Синельников уклав договір оренди й облаштував навчальний заклад. Школа й досі має спільний двір із військовою частиною. У березні 2014-го поблизу неї розташувалися озброєні «зелені чоловічки». Пані Наталія пригадує, що у ті дні було дійсно страшно. І чоловік її не пускав на роботу.
Усвідомлюючи всю небезпеку, вона зателефонувала батькам і попередила, що дітей ліпше не приводити. Дружина Валерія Синельникова поставила вчительці ультиматум: або виходити на роботу, або звільнятися. Оскільки на той час у школі вже вивісили портрет російського президента, а «зелених чоловічків» називали захисниками, Наталія Резнікова, не роздумуючи, написала заяву на звільнення. Згодом батьки забрали звідти дітей, намагалися організувати дитячий садок в іншому приміщенні. Але оскільки фінансово-платіжна система в Криму була паралізована, нічого не вдалося. Люди почали виїжджати. Зі школи Синельникова звільнилися і колеги пані Наталії.
Сім’я Резнікових поїхала до Києва. Там вони живуть і зараз, орендують квартиру. Перший рік у столиці пані Наталія волонтерила, працювала з дітками переселенців.
Щороку вона приїжджає до Луцька. Тут живуть сестра і тато. Каже, що вдалася у дідуся по маминій лінії. Бо той теж був учителем початкових класів. Пані Наталія продовжує навчатись і передає свої знання малюкам. Музична освіта, здобута у Луцьку, їй дуже допомагає, бо навіть навчитися читати можна співаючи. Пише казки, авторські пісні, залюбки грає на гітарі. У творчо-педагогічних колах її знають як Наталію Вірну. Це її псевдонім. Любить співати і завжди в русі. Була активною у студентські роки, лишається такою і зараз.
Текст і фото Ірини Кунинець, а також надані Наталією Резніковою-Вірною.