Вона хотіла стати лікарем, вивчилася на інженера-конструктора, спеціалізується на медичних приладах, а тепер ще й шиє ляльки. Вальдорфські, тільди, зайці, ведмедики, персонажі казкові і з життя – все, що сподобається їй або замовникам. Лучанка Юлія Порохнавець на всі руки майстриня. Серед її робіт - і прикраси для волосся, обручі, брошки, навіть власноруч сшиті блокноти. А ще вона практикує боді-арт і мехенді (розпис тіла хною).
Пригадую, як у моєму дитинстві дідусь виніс у невідомому напрямку мішок іграшок, бо ж «у вас їх і так багато»... Ех, досі серце за ними щемить. То були добротні, ще «радянські», пупси, лялі й різне плюшеве добро. У ті часи ми все-таки менше були балувані іграшками, ніж тепер наші діти. Можливо тому дорослі з такою зачарованістю задивляються на прилавки з ляльками. Змалку вдосталь не награлися. Пані Юля каже, що не завжди у неї купують для дітей, дехто шукає іграшку для себе. Потім садять своїх новеньких ляльок на дивані, або ставлять на поличці, щоб усі, хто в гості зайде, бачили і «ахкали».
Для одних лялька - додаток до інтер’єру, для інших – вірний друг, солодко обійнявшись з яким, можна не боятися темної ночі. Хлопчикам – лялечки-хлопчики: у штанцях, із коротким волоссям. А дівчаткам – із косами, у найрізноманітнішої краси сукенках.
Іноді у майстрині замовляють ляльку за образом і подобою того, кому її хочуть дарувати. І тоді вона стає особливою. Одного разу Юля шила на замовлення наречених. Вони не тільки прикрасили авто у день весілля, а й лишилися молодятам доброю згадкою на усе життя.
«Я до іграшок як до дітей ставлюся, - каже майстриня. – Вкладаю душу. Звичайно, хочеться, щоб їх потім берегли і цінували. Часто буває так, що діти побачать якусь мою ляльку, візьмуть в руки і вже не відпускають. Кажуть: «Все. Це – моя!» А потім і їдять з ними, і сплять, імена їм придумують.»
А ще у багатьох Юлиних ляльок немає ротика. Бо вони «все бачать і чують, але нікому не розповідають.»
Діти – справжня рушійна сила. Заради них мами гори можуть звертати. А Юлія Порохнавець заради своїх почала шити іграшки. Особливо зацікавилася процесом 7 років тому, коли завагітніла донечкою. Свою першу шила схожою на себе.
Лялечки – 100% дівчача тема. Побачивши у знайомої в гостях гарні вальдорфські ляльки, а також багато інших натуральних іграшок, вона не втрималася. А оскільки має ще й двох синів, довелося потроху розширювати асортимент. Згодом нашитого стало так багато, що чоловік сказав: «Час то все продавати.»
У житті пані Юлії почався новий етап. Ярмарки, конкурси, майстер-класи, творчі експерименти. «У перший рік виставок, коли я їздила дуже багато, чоловік (будівельник за фахом – авт.) допомагав мені вивертати тканину і наповнювати іграшки. Діти також допомагають, коли попрошу.»
У майстрині двоє синів – 10 і 7 років, а також 6-річна донька. Вони вже й самі вміють шити. Бачать, як це робить мама, та й собі вправляються. «Для старшого зашити будь-що – не проблема. І донька якщо захоче змінити своїй ляльці одяг, знайде, як і з чого.»
Нова лялечка у майстерні пані Юлі може з’явитися як за кілька годин, так за кілька тижнів. Все залежить від складності роботи. Оскільки наближається новорічно-різдвяний період, тема подарунків уже на часі.
Ручна робота – завжди в ціні. І цінність її, насамперед, у тому, що майстри роблять свої вироби саме для вас, вкладаючи свою працю і любов. А іграшок, як відомо, ніколи забагато не буває. Не вірите – запитайте у дітей. У їхні вуста янголи вкладають істини.
Текст Ірини Кунинець, фото взяті зі сторінок Юлії Порохнавець у соціальних мережах.