Серед числа відомих ведучих, культурних діячів, креативних артистів, Луцьк славиться ще й здібними фотографами. Вони мають свою тусовку, прихильників та прихильниць, осередки поціновувачів їхньої творчості. Окрім того, коло фотографів стрімко збільшується, адже воно поповняється новими, молодими, активними, талановитими та перспективними людьми. Отож, і журналісти “0332.ua” мали нагоду поспілкуватися із одним з найбільш активних та популярних серед луцької молоді фотомайстрів. Він доволі скромно говорить сам про себе, але саме його лучани, за результатами опитування, обрали як найбільш популярного та професійного фотографа нашого міста. Тож, усе про Влада Кардаша: того, хто надихається і надихає фотографією, того, хто понад усе любить навчання та саморозвиток і того, хто вірить, що кохання непередбачуване і може з'явитися кожної наступної миті.
«В планах безкоштовних зйомок – стиль будуар», - Влад Кардаш про критику, соцмережі та власне весілля
- Ти навчаєшся на факультеті філології та журналістики, але паралельно займаєшся фотозйомкою. Що тебе спонукало до такого виду діяльності, як захопився фото?
- Це дві подібні справи, оскільки в журналістиці є таке поняття як фоторепортаж. Крім того, я певний період працював на «Таблоїді Волині» фотокореспондентом. В університеті я часто буваю відсутнім на парах, але викладачі відносяться до цього адекватно, бо обидві професії дійсно пов’язані. Я також віддаю свої фотографії із концертів деяким ЗМІ, а вони потім підписують їх моїм іменем.
Щодо того, як я почав фотографувати, то перші спроби були в 10-му класі, в мене були звичайні «мильниці», я брав участь в різноманітних конкурсах обласного і всеукраїнського типу. Був один конкурс, в якому я зайняв перше місце по Україні і це для мене стало поштовхом, що все-таки можна розвиватися у цьому жанрі. Я така людина, яка по житті стрибає у різних захопленнях і фотографія це те, на чому я зупинився на досить тривалий період.
- Зараз ти на повноцінній основі працюєш фотографом, чи це твоє хобі?
- Це – професія. Я ще частково займаюся SMM – просуненням сторінок у соцмережах, але фотографія є основним моїм заняттям і прибутком.
- Чи не думав ти займатися зйомками для журналів чи інтернет-видань?
- Чим мене не влаштовує робота фотокореспондента? Бо зараз моя робота базується на тому, що я сам собі формую графік. Якщо я хочу взяти собі замовлення, я його беру, якщо не хочу, я можу від нього відмовитися. Я не буду фотографувати те, що мені принципово не подобається. А коли ти працюєш фотокореспондентом, в тебе є вже певний графік, який перебиває твої особисті зйомки, адже тебе можуть викликати у будь-який момент, в будь-яку точку фотографувати те, чого ти взагалі не хочеш. В тебе може бути запланована зйомка, наприклад, в стилі будуар, а тут тобі раптом дають завдання піти на невеликий концерт, де немає фотокореспондента і тобі треба туди бігти. Тобто ти відмовляєшся від того, що ти хочеш фотографувати і міняєш на те, що тобі не цікаво.
- Що для фотографа у його справі найважче: власне фотозйомка чи обробка фотографій?
- Я сказав би рівноцінно. Зараз я хотів би присвятити себе саме роботі з моделлю, з клієнтом. Це набагато цікавіше, бо якщо людина не дасть нормальний адекватний продукт з самого початку, то як би вона класно не оброблювала, все-рівно з цього нічого якісного не вийде. Перш за все, людина має бути ознайомлена із композиційними моментами, вміти спілкуватися з людьми, адже вони бувають і замкнуті, і відкриті. Потрібно до кожного з них знайти підхід і підібрати стиль, а далі вже зйомка. Зйомка – це невід’ємно важка частина. Люди дивуються, коли весільні фотографії віддають через 1,5-2 місяці, мовляв «Ти походив – поклацав і все». Насправді такого немає і оброблювати фотографії також важко.
В мене є така штука, що я не можу оброблювати фотографії в поганому настрої. Коли поганий настрій, депресія, або я втомлений - в мене починають плутатися кольори, тобто я можу оброблювати фотографії тільки тоді, коли в мене гарний настрій і я реально хочу це робити. Саме тому фотографам дають трішки більше часу, аби не оброблювати фото з поганим настроєм, а підходити до кожної зйомки по-особливому.
- Скільки часу зазвичай займає процес від моменту створення фотографій до видачі уже готового матеріалу?
- Як коли, усе залежить від зйомки. В мене таке буває, що я можу фотографувати весілля і зробити фото в набагато коротші терміни, бо настільки захоплююся парою, що не помічаю часу і до ночі сиджу обробляю. А буває таке, що ти обробляєш довше і колір робиш наче як зазвичай, а тобі той зелений не такий як має бути, а жовтий не такий жовтий. І через те, ти змушуєш себе перероблювати і перероблювати. Буває зйомка вже готова, а ти вранці прокидаєшся і думаєш: «Це я оброблював?». Тобто воно зовсім інакше сприймається і ти робиш все заново.
- Фотограф повинен вміти розкрити людей, можливо розвеселити і це також потрібно вміти зробити. Які, на твою думку, найважливіші у цьому плані мають бути якості фотографа?
- Одну виокремлю точно – це комунікабельність. Це найважливіше у професії, як на мене. Має бути відповідальність і тому подібне, але комунікабельність – це основне... і бажання розвиватися. На мою думку, людина або розвивається, або деградує - немає таких людей, які стоять на місці. Людина повинна завжди розвиватися, самовдосконалюватися і сприймати критику. Фотограф має розуміти конструктивну критику і робити з цього висновки.
- Трапляється так, що критикують тебе, як ти це сприймаєш?
- Так, буває. Я і сам потребую критики, прагну цього сам. Буває, що зйомку ніхто не прокоментував, тоді я скидаю колегам і питаю, що не так. Вони можуть сказати, що я все неправильно зробив і наступного разу буду розуміти, що отак ставити людину не можна, не можна робити такий ракурс і таке інше. Це основний стимул розвиватися. Так, є відео-уроки, можна знайти для себе багато цікавого, але думка інших людей, а особливо компетентних в цій справі – це першочерговий поштовх до розвитку.
- Згадував ти про компетентних колег… у тебе є хтось, кого ти вважаєш власним наставником?
- Немає. Я коли починав фотографувати, в мене було багато хороших знайомих фотографів, але щоб я до якогось стилю чи особи схилявся - такого не було. Я сам ще знаходжу себе, бо я займаюся фотографією не так довго, буквально 2-3 роки, бо те, що я колись якусь квіточку сфотографував, я не відношу до фотографії. Те, що можу вважати більш-менш професійним - це від першого платного весілля, першого платного замовлення.
- З яким жанром фото тобі найцікавіше працювати?
- Love-story. Зараз я мало беру замовлень просто пофотографуватися, мені цікавіше працювати з парою, розкрити її, показати їхню закоханість – це основне. Раніше я також займався суто клубною фотографією, я фотографував реально у всіх закладах міста і колись мені це подобалося. Зараз більше до вподоби love-story і також food-фотографія. Останнім часом я для багатьох закладів перефотографував меню і мені, по-перше, подобається сам процес такої зйомки, а по-друге, після цього ще класно годують.
- У весільному каталозі ти пишеш, що робиш усе можливе, аби для молодят їхній день запам’ятався на усе життя. Чи бували такі цікаві або курйозні випадки на замовленнях, які відкарбувалися у твоїй пам’яті?
- Було курйозних моментів багато. Є таке, що можна виділити у весіллях найкраще і найгірше. Не завжди буває в цій сфері все гладко, бувають і конфліктні моменти. Є пари, які я міг би виокремити. Наприклад, була одна пара спортсменів-волейболістів, вони знайшли одне одного на змаганнях і закохалися. Дуже запам'яталося в цілому їхнє весілля, наречена, витриманість стилю... Були певні моменти курйозні, коли наречений казав: «Влад, ти за цілий день навіть стопки не випив, цілий день працював і навіть не пригубив». І вже весілля закінчилося, а він мене ще далі кличе. У більшості пар є такі моменти, які пригадуєш, посміхаєшся і я задоволений, що обрав саме цю професію.
- Часто замовники пригощають на весіллях музикантів, ведучих, фотографів і закликають із ними випити. В тебе як із цим, ти погоджуєшся на такі пригощання?
- Все повинно бути в міру. В мене були такі випадки, але це було не на весіллі, а в клубній сфері. Тільки коли я починав працювати, бувало, що я міг випити зайвого. Але коли ти фотографуєш в такому стані, здається все класно, а коли приходиш додому, розумієш, що півобличчя зрізано, половина кадра чи горизонт завалений. Є фотографи чи відеографи, які взагалі від алкоголю відмовляються. Я схильний до того, що трішки випити можна і з тими ж гостями буде легше знайти спільну мову. Але тут основне знати норму, бо можуть бути наслідки і неякісний матеріал.
- Фотографи також беруть участь у різноманітних конкурсах або ж роблять власні виставки. Чим ти можеш похизуватися, які професійні досягнення маєш?
- Був момент, коли я хотів зробити фотовиставку. Але так багато буває замовлень, от як минулого року, що я не знаходжу часу навіть на себе. Є в мене в планах два проекти, які хочу виконати протягом наступного року - дві виставки. Я сподіваюся, що в мене все вийде, на це піде немало часу, але хочу все-таки реалізувати задум.
- Часто трапляються люди, які відмовляються фотографуватися, мовляв вони не фотогенічні. Для фотографа існує таке поняття як фотогенічність, чи в будь-якому випадку все залежить від вміння правильно фотографувати?
- Я би сказав, все залежить від вміння. В мене є кілька знайомих людей, які дають мені приклад фотографування, я дивлюсь на їхні роботи, захоплююсь і бачу, що людина вкладає душу в свою працю. У Луцьку це Давид Самойлов і дівчинка з Рівного Євгенія. Вона може показати навіть маленьку опдрипану кімнатку в гуртожитку і так продемонструвати її в кадрі, що ти просто кайфанеш від цього. Настільки воно по простому. Я, наприклад, ще такого не навчився. Мені ще треба вчитися і вчитися показати всю красу і розкрити її в тому, що для когось не гарне чи примітивне. Я твердо можу сказати, що я ще не вмію цього, але намагаюся і вчуся. Але в професійного фотографа немає бути такого поняття фотогенічно чи ні, фотограф має вміти зловити той кадр, той момент і ту емоцію людини, яка є справжньою.
- Що для тебе найважче в роботі фотографа?
- Бувають розбіжності поглядів. Якщо говорити про весільну індустрію, в мене були такі моменти, що здавалося б ми з людиною обговорювали одне, а на весіллі виходить зовсім інше. Ми обговорюємо одні моменти віддачі матеріалу, а потім мені кажуть зовсім інше. Інколи хочеться записувати розмову з людьми, аби потім довести свою правоту. Знімав у Камінь-Каширську і мені людина стверджувала, ніби я казав, що роздруковую фото, хоча ніколи в житті фотографій я не друкував, а віддавав на електронному носії, в мене немає такої послуги. Такі моменти домовленостей бувають дуже важкими.
- А як щодо зйомки в стилі «Ню», у тебе є практика такої роботи і у чому власне полягає складність такого жанру?
- Практикував таке, але зараз в мене в планах провести зйомки в стилі будуар. Ню – це найважче напевно, що є у фотографії, так само робота з дітьми – це надзвичайно складні стилі. В «Ню» практикувався, але не сподобалося. Більше подобається будуар, коли є на дівчині гарна білизна, чи накинута чоловіча сорочка. Мене це більше цікавить і в планах безкоштовних моїх зйомок – стиль будуар.
- Дівчата погоджуються на пропозиції таких інтимних зйомок, багато є бажаючих?
- Так. Буває, що самі пишуть, питають ціну зйомки. Оскільки я хочу в подальшому розвиватися у цьому стилі, то я за таку зйомку не беру грошей. Я кажу, краще ти витратиш більше грошей на макіяж, зачіску, купиш кращу білизну чи ми краще продумаємо образ, аніж просто платити мені за послугу. Я сам зацікавлений в якісному продукті і сам хочу розвиватися.
- Не було випадків, коли приходили ревниві чоловіки?
- Ні, але були випадки, коли була одружена пара і дівчина пише, що хоче, аби я її пофотографував оголеною в подарунок чоловікові. Я від такого відмовляюся, бо не зовсім такого сприймаю. Можливо мені тільки 22 і я до цього не доріс, але я не хотів би від дружини отримати такий подарунок, коли її оголеною фотографував інший чоловік. Через те я з обережністю поки до такого відношуся і в подібних замовленнях відмовляю.
- Багато людей захоплюються фотозйомкою, але, на жаль, не всім вдається стати професійними фотографами. Які ти можеш дати поради початківцям, що у цій справі найважливіше?
- По-перше, не йти на навчання у фотоучилища, бо це великий мінус. Можливо за кордоном краще навчають, але те чого вчать в Луцьку... Фотографії взагалі неможна ніяк навчитися, це те саме, як писати вірші. Ти можеш навчитися правильно вибудовувати рими, яка має бути послідовність рядків, але твої вірші не будуть нести нічого за собою, вони будуть пустими, хоча виконані у всіх канонічних нормах.
Щодо порад: критика і саморозвиток. Потрібно сприймати, просити допомагати, радитися. При купівлі фотоапарата я радився з багатьма гуру фотографій, хоча перший фотоапарат в мене був примітивний, але я радився, бо мене цікавила саме їхня думка. Не те, що пишуть в інтернеті, не те, що я сам собі думав, - потрібно завжди радитися і не гнатися за грошима. Багато хто купує мильницю, робить фотосесії по 30-40 гривень…ні! Якщо береш фотосесії по 30-40 гривень, то ти ще не доріс до фотографії, тобі треба ще ходити, вишукувати цікавих особистостей, дивитися майстер-класи, фотофоруми. Вони можуть бути дорогими, але та інформація, яку ти почерпнеш, вона відкладеться в голові на роки. Необхідно, щоб був якийсь результат і люди реально хотіли до тебе записатися не через те, що ти пропонуєш дешеву ціну, а через те, що ти пропонуєш якісний продукт.
В мене люди питають скільки я беру за зйомку, я кажу, наприклад, 500 гривень. У відповідь мені кажуть: «Моя подруга може за 100 пофотографувати і 200 кадрів віддати». В такому випадку я говорю: «Навіщо мені писати, звертайтесь до своєї подруги, яка сфотографує дешевше». В мене є певний рівень, якого досягнув і я хочу його вберегти, а не спускатися і торгуватися. Якщо мені пишуть, значить сподобалися роботи, не подобається – тоді хтось інший.
- Наскільки дороге задоволення займатися фотографуванням, адже вартість техніки подекуди може сягати вартості цілого автомобіля?
- Це основний момент, який недооцінюють клієнти: чому так дорого коштує?! Завжди є ризик на будь-якому замовленні, що в тебе може зламатися апаратура. Я коли працював в НК «Опера» в мене згорів спалах, який коштує 4 тисячі гривень, через 2 місяці в НК «Голівуд» п’яні люди вибили синхронізатор – це ще 1 тисяча гривень. Потім знову зламався спалах і знову 2 тисячі гривень. Є момент закупівлі техніки – це одне, але ще є момент ризику, що хтось може підбити, штовхнути і ти нічого не доведеш, бо це твоя техніка, твоя апаратура.
Сама техніка також дорога, бо можна фотографувати технікою за 15 тисяч гривень, а в когось вона вартує 3-4 тисяч доларів. До того ж, кожен апарат має властивість зношуватися. Наприклад у попередньому моєму фотоапараті поріг сягав 160 тисяч кадрів, далі його потрібно ремонтувати. Це доволі ризиковано, бо він знову може зламатися і ти в день весілля залишишся з одним фотоапаратом, з яким також може щось трапитися. Тобто фотоапарат треба купувати новий, а такого рівня техніка зношується, наприклад, за два роки і це реально вартує великих грошей.
- Водночас, робота фотографа доволі прибуткова, скільки у наш час можна заробити на фотографії? І чим фото є для тебе — творчістю чи заробітком?
- Суми варіюють від мінімалок до великих заробітків. Наприклад, середньостатистична ціна весілля в Луцьку - близько 300 доларів. В мене поки 200 доларів, бо я ще не оцінюю себе на той рівень, аби знімати дорожче. В принципі, якщо ти фотограф, який хапається за все, що можна, то можна заробляти непогані гроші, але тоді втрачається суть фотографії, суть творчості. Ти робишся машиною, яка просто клацає все підряд, під шаблон. Взагалі фотографія має бути не першочерговою роботою, це має бути захопленням. Бувають моменти, коли в мене брак грошей, я починаю брати більше роботи, але тоді я сам задаюся питанням, що я роблю неправильно. Тому я зараз шукаю ще зовнішні можливості прибутку, хоча і так воно немає бути, бо ти себе виснажуєш, перевтомлюєш і в тебе втрачається фактор творчості. Коли в голові стоїть тільки питання як отримати гроші після весілля - це не правильно. Людина має прокайфувати від всього процесу весілля, стати впродовж нього другом для пари і показати крутий результат. Це дуже круто... це те, в чому я себе знайшов. Хоча я не планую до кінця життя бігати з фотоапаратом, як на мене це професія до 30.
- А чим займатимешся потім?
- В планах - власна агенція, відкрити власний фотосалон, зібрати команду фотографів. Коли ти маєш в 30-35 років величезний досвід, можеш підпорядкувати собі декількох фотографів, з ними співпрацювати, знаходити потенційних клієнтів, бо в тебе вже набита клієнтська база. А далі продовжувати працювати в цій сфері, брати замовлення, бути «гуру» своєї справи і навчати інших, відкривати фотошколи.
- Окрім того, ти займався ще й відеозйомкою. Що тобі все таки цікавіше робити?
- Перше моє весілля, яке я знімав – це було відео. Процес відеозйомки реально прикольніший, але мені не подобається процес монтажу. Процес монтажу надзвичайно нудний. Після першого весілля чи відеозвіту з вечірки, я сідав монтувати і розумів, що треба підібрати пісні, перебрати і перекинути кадри, потім все передивитися...
Одночасно, в відеографів більше можливостей: є квадрокоптери, рейси, варіації постановки кадрів. Ми, фотографи, бачимо базові моменти, статику, а в них це все завжди в динаміці і це набагато цікавіше. Але монтаж дав своє і я вирішив, що фотографія мені більше до вподоби.
- Сам ти фотографуватися любиш?
- В стилі селфі закинути в «Instagram» можна. Але в житті в мене професійної зйомки ніколи не було, ні love-story, ні звичайної зйомки. Хоча в певний момент життя мене запрошувала працювати моделлю львівська агенція «Bravomodels». Вони дуже наполягали, бо саме шукали худого чорнявого хлопця і хотіли, щоб саме я до них приїхав навчатися на безкоштовній основі. Але я тоді не поїхав. Не знаю шкодувати про це чи ні, але як на мене, професія моделі – це не зовсім професія. Не хочу нікого образити, але для хлопця, мені здається, треба шукати себе трохи в іншому, аніж позувати на камеру.
- Нам відомо, що ти став одним із найтоповіших інстаграм-блогерів Луцька. Як це тобі вдалося? Яку «фішку» вкладаєш у свій аккаунт?
- Це просто методика розкрутки, методика побудови хештегів, які дуже багато відіграють, публікації постів… Просто ринок «Instagram» потрібно аналізувати, треба реально вивчати цю мережу. В людини може бути контент не настільки шикарний, але вона може розвиватися, пропагувати свій «Instagram» і добитися певних результатів в цій сфері. Зараз я пробую більше заглибитися і продумати стилістику, побачимо, які будуть результати. Я все випробовую на собі, бо в подальшому де рекламуватися? В «Instagram» і «Facebook». Аналогічно треба вивчати соцмережі, бо «Instagram» це не просто публікування фотографій, це все бізнес: ВК, «Instagram» і «Facebook», просто треба вміти до цього правильно підійти і вміти себе правильно подати.
- Ти відчуваєш конкуренцію серед луцьких фотографів?
- Ні. В нас в Луцьку надзвичайно дружня атмосфера, ми з фотографами, відеографами збираємося один раз в сезон, в три місяці, їздимо на пікніки. Ми завжди ділимося замовленнями, якщо хтось втомлений чи зайнятий. В нас є окремі чати, де ми спілкуємося, в нас немає такого як вирвати першим замовлення, збити ціну і таке інше. Я дуже радий, тому що в певний період, коли мене запросили в чат фотографів, я познайомився із багатьма популярними і професійними людьми, які ділилися зі мною досвідом, запрошували на майстер-класи. Реально в Луцьку конкуренції немає, ми готові замінити, допомогти, позичити апаратуру. Це так правильно. Є така штука як карма і все вертається, як ти себе налаштуєш в житті, так і буде, якщо ти зробиш добру справу, то і вона до тебе повернеться.
- В молодих перспективних публічних людей завжди є прихильниці, в тебе є коло фанаток?
- Є люди, які пишуть, кажуть, що їм подобаються мої роботи. Я себе не відношу до зовсім вже такого професійного фотографа, до того ж я дуже багато присвятив часу не тільки фотографії, але й маркетингу, як правильно все це подати і розрекламувати себе. Є багато людей в Луцьку, які краще за мене фотографують і я це цілком усвідомлюю і хочу розвиватися, досягати їхнього рівня, бо розвиток – це основна штука і я усвідомлюю свої мінуси. Але поки все в планах і я думаю, що фанати будуть і за межами Луцька, і за межами області. Просто треба розвиватися, досягати і прагнути чогось.
- Як в тебе складається особисте життя, можливо вже варто було б пошукати фотографа і на власне весілля?
- Цього навіть в планах немає. Все ще тільки попереду. Про яке весілля може бути мова, немає кому навіть love-story зробити. Я одинокий-одинокий, тож і в планах поки весілля немає. Але хоча, хто це планує?! Все приходить спонтанно і ніхто не планує зустріти кохання свого життя, наприклад завтра, адже воно може з’явитися просто зараз. От я можу повернутися і зустріти любов, бо це все спонтанно.
- Напевно в кожного фотографа є мрія побувати в певному куточку світу, аби відобразити це місце на світлині. Яка твоя мрія, де б ти хотів побувати, щоб сфотографувати це місце?
- В мене є мрія, яку я свого часу не зміг здійснити – поїхати по програмі «Work and travel» в Америку, в Нью-Йорк. Я кайфую від таких міст-мільйонників, це моє. Потрапити туди і провести кілька зйомок - це моя мрія. Я уявляю, що кожен квадратний метр там – це шикарна територія для зйомки.
- Традиційне питання до усіх співрозмовників ІА «0332.ua», як минає твій день? Опиши один день із життя луцького фотографа Влада Кардаша?
- Зараз мій день взагалі проходить деструктивно. От наприклад, в мене зараз безсоння і дуже поломаний графік. В мене немає графіку у житті, бо я можу працювати на весіллі, повернутися з нього тільки наступного дня, цілий день спати, а наступного дня знову працюватиму. В мене кожен день – це тотальна спонтанність, але кожного дня я знаходжу час для друзів. Ми щодня кудись виходимо, бо якщо ввечері я залишуся вдома, в мене просто… я не можу довго знаходитися сам, я не можу бути один і треба, щоб завжди поряд була своя людина, чи то друг, чи то кохана. Мій день – спонтанність і кожен день по-своєму особливий.
Розмовляла Ілона КАРПЮК
Фото Анастасії Качини