Горе-матір чи заплямована директором репутація? Нові подробиці історії Надійки Зубаль

Сьогоднішній матеріал стосується ситуації, що склалася у сім’ї Надійки Зубаль із рожищенського притулку.

Їдучи у маршрутному таксі, 20 січня, журналістка сайту "http://www.0332.ua/" стала свідком телефонної розмови жіночки, плач і розпач якої чули усі пасажири. Ридаюча жінка розповідала комусь про свою помираючу доньку, з якої знущались у школі. Жінка не ділилася інформацією, а просто, ридаючи, кричала про горе, що спіткало її сім’ю. Так, задля того, щоб допомогти біді матері,  наша журналістка лишила свій номер телефону, проте зв’язатись із пасажиркою так і не вдалось. Коли пройшло кілька днів, у ЗМІ з’явився матеріал про історію тринадцятирічної Надійки, яка перенесла кілька операцій і потребує фінансової допомоги від небайдужих. Дізнавшись у якому відділені лежить дівчина, журналісти сайту відправились у дитячу лікарню, аби поговорити із Надійкою, її мамою та лікарем.

Найдивнішим було те, що ми, прочекавши біля відділення анестезіології близько двох годин, матір хворої так і не побачили. Та на цьому усе не завершилось. Наступного дня знову двічі навідувались до лікарні, проте жінки й досі не було. До Надійки представників редакції нашого сайту не пустили, мовляв, треба дозвіл мами. А де ж його взяти, коли вже три дні поспіль вона не з’являється у лікарні?  Ці безрезультатні навідування завершились сьогодні. О 9:00 ми знову завітали до відділення, де лежить дівчина. За словами пацієнтки, що лікується у тому ж відділенні, відвідують Надійку Зубаль рідко.

- Чесно кажучи, маму тієї Наді за два тижні я бачила всього два рази. Вчора ввечері до неї приходила якась жінка, а мама – ні, мами вчора не було.

Старша медична сестра відділення анестезіології розповідає, що востаннє маму Надійки бачила у неділю, проте до доньки її не пустили, бо у неї був герпес.

- Ми неодноразово казали жінці, щоб вона принесла дівчинці домашньої їжі. У нас в лікарні годують добре: і кашки, і котлетки смачні. Але дитині зараз треба багато їсти, аби швидше піти на поправку.  Скільки разів казали, матір щоразу забувається привезти їжу. Ми ж не для себе стараємось, а для її дитини,- розповідає пані Тамара.

Коли на годиннику було близько 11-ої, поблизу відділення з’явилась пані Лариса – мама тринадцятирічної Надійки. Перше наше питання було про те, як же дитину забрали у притулок. 

- Розповідали мені, що після того, як донечка написала прощальну записку, вона віддала той аркуш подрузі, а та з переляку передала його класному керівникові. Ознайомившись із змістом записки, дирекція школи поїхала шукати мою Надійку, аби вона нічого з собою не накоїла. Та ховалася біля будинку моєї матері. Хтось із приїжджих побачив дитя, що переховується, і доніс це дирекції школи. Так мою маленьку забрали до притулку, - розповідає пані Лариса. 

За словами мами дівчинки, нікому із родичів не повідомили про те, що дівча забирають.

- Ввечері, коли Надя не повернулась зі школи, мама почала хвилюватись та зрозуміла, що щось таки сталось, - додає жінка. - Потім я дзвонила директору школи, але він не брав трубки. Я писала йому у Вайбері, але відповіді були на вибіркові повідомлення. Далі він написав мені, що моїй Надійці вирізали апендицит. А після цього прийшло повідомлення, що моя донька у важкому стані і треба гроші на ліки, - резюмує пані Лариса.

Під час розповіді мама показала діалог у Вайбері із директором школи. Пан Валентин пише, щоб жінка негайно приїжджала. Пані Лариса попросила дирекцію школи допомогти Надійці фінансово, на що чоловік відписав, що школа допомагає фінансово як може.

Як ми зрозуміли, повернулась пані Лариса із Польщі, коли її Надійці уже зробили всі операції. Також, за словами жінки, вона зверталась у Фонд Ігоря Палиці, та у допомозі їй відмовили. Жінка аргументує відмову тим, що перед її приходом розмову із представниками Фонду мав директор тієї ж школи. Пізніше їй розповіли, що пан Валентин поширив інформацію про те, що Лариса Зубаль зловживає спиртним.

Мати розповідає, що адвокат, до якого вона звернулась за допомогою, відмовився допомагати жінці, оскільки Валентин Глушко не лише директор, але й депутат, тому справу із ним ніхто не хоче мати.

Нині поширеним є припущення, що побиття дівчинки здійснювали не учні школи, а її вітчим, з яким мама Надійки живе громадянським шлюбом. Проте пані Лариса заперечує цю думку, мовляв, її чоловік дуже любить дітей і побити дитину він не міг. 
Жінка розповідає, що вчора у її помешкані було телебачення, яке приїхало з метою перевірки умов, у яких вона проживає. Також вона говорить, що дирекція школи поливає її брудом та розповідає усім, що вона "алкоголічка" та її сім'я взагалі неблагополучна. Разом з тим пані Лариса щиро зауважує, що спиртного взагалі не вживає.
Хто у цій ситуації каже правду і чим закінчиться сумна історія Надійки Зубаль - не знає ніхто. Припущення є у кожного, проте висновки робити рано. 

Надійці все ще потрібна фінансова допомога, оскільки щодня витрачаються немалі кошти, а лікування, за словами лікарів, триватиме ще довго.

Кошти можна переказати на картку Надійки.
Також усі небайдужі можуть звернутися  до лікарів реанімаційного відділення Волинської обласної дитячої лікарні, щоб дізнатися, які ліки потрібно придбати.

Реквізити для допомоги Надійці: