Коли коронний гетьман Польщі Ксаверій Браницький будував у Любомлі палац, то, звісно ж, не міг передбачити долю споруди.
Адже сподівався, що після одруження з Олександрою Енгельгардт заживе спокійно у своєму маєтку. Проте пещена красуня, племінниця і водночас коханка князя Григорія Потьомкіна, в якої за свідка на весіллі була сама російська імператриця Катерина ІІ, не захотіла жити у поліській глушині. Хай навіть і в розкішному палаці. Подружжя бувало в Любомлі тільки час від часу. На прохання дружини гетьман почав споруджувати іншу резиденцію — у Білій Церкві.
Про це пише «Волинь-нова».
«Ксаверія Браницького вважають зрадником польського народу, бо він не підтримав повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Проте його внук, теж Ксаверій, долучився до протесту 1830 року і тим реабілітував честь родини. Через десять років після того випадково знайшли документи, які підтверджували участь Браницького у повстанні, тож російська влада арештувала Любомльське староство. Коли граф дізнався, що маєток конфіскують, то перед самим арештом дозволив місцевим жителям упродовж трьох днів брати з палацу все, що захочуть. Царський уряд змусив виплатити компенсацію за те, що маєток віддали міщанам на розбір», — розповідає історичні перипетії будівлі директор Любомльського краєзнавчого музею Олександр Остапюк.
Колись це був цілий комплекс, наповнений колекціями фарфору, зброї та стародруків. Від величезного палацу довжиною близько 200 метрів до наших днів зберігся лише один флігель. Решту знищили ще до Першої світової війни. Згодом власницею маєтку стала родичка російського письменника Івана Тургенєва, яка пізніше вийшла заміж за італійця Каппіоні. Їхні нащадки жили у Любомлі до 1939 року. Після приходу радянської влади у будинку розташувався штаб 98–го прикордонного загону. Після війни тут знову був штаб загону, поки його не розформували у 1958–му. Потім у палаці Браницького розмістилося ПТУ. У перші роки незалежності України була думка віддати приміщення під музей. Проте нині тут спортивна школа.
«Ми 40 років добиваємося, щоб зробити музей. Остання власниця, професор біології Кампіоні, згадувала, що у цьому залі була ліпнина. Тут ми плануємо реставраційну майстерню. А там хочемо розмістити фонди, — Олександр Остапюк розповідає так, ніби приміщення вже у розпорядженні музею. — Треба робити опалення, бо грубок у музеї не можна тримати. Але вони залишаться тут як антураж. Палац нам один раз вже передавали. Ми сім років утримували трьох сторожів, щоб зберегти приміщення. Маємо багатющу колекцію, яку не можемо показати людям. Я об’їздив усі міністерства, але нічого не добився. Казали: палац під музей — це правильно, але за ваші кошти».
Зрозуміло, що бюджет Любомля чи району не потягне сам профінансувати реставрацію. Тим більше, що проект, який був виготовлений кілька років тому, вже застарів, тож розпочинати потрібно з нових документів.
«Оскільки палац — пам’ятка національного значення, то для реставрації необхідний дозвіл з Києва. А якщо зняти статус пам’ятки, то є побоювання, щоб не зник зовсім. Різними шляхами намагаємося підтримати будівлю у належному стані. Думаємо почати виготовлення документів на реставрацію, аби знати, скільки коштів знадобиться. Нема куди перемістити спортшколу. На території заводу «Світязь» хотіли викупити приміщення, але не отримали дозволу на продаж. Міськрада хоче почати нове будівництво», — каже голова Любомльської районної ради Микола Сушик.
Начальник відділу освіти Любомльської райдержадміністрації Василь Стрільчук пояснив, що спортшкола, яка підпорядкована його відомству, лише орендує приміщення у відділу культури. Тож не має права ремонтувати палац, хіба щось підфарбувати.
«Можна зробити музей під відкритим небом, бо є велика територія. Спортивну школу треба перевести в іншу будівлю, але наразі немає підходящих варіантів. Є польсько–український проект реставрації, і поляки не проти долучитися. Кілька років тому вартість робіт сягала 5 мільйонів гривень», — розповідає начальник відділу культури та туризму Любомльської райдержадміністрації Володимир Дячук.