Коти, коники, зайці, слони, а поміж них – янголи і ляльки. То світ, що його створює луцька майстриня Світлана Курбан. М’які іграшки, котрі наповнені життям і теплом. Котрі приємно тримати в руках і хочеться якщо не самому отримати в подарунок, то неодмінно комусь подарувати.
Пані Світлана так і робила – свої перші, пошиті власноруч, роздаровувала друзям. Поки ті не сказали: час то все продавати. І спочатку навіть було трохи шкода віддавати їх у чужі руки, зізналася майстриня. Але коли бачила дитячу радість, втішалася і бралася за нову роботу.
З кожною новонародженою іграшкою пані Світлана вітається: «Привіт! Ти – народилася!» Вона завжди ретельно підбирає образ і вбрання. Часом бачить лише клаптик тканини і вже знає, що з неї буде чудовий котик.
А буває й так, що налаштувалася шити одне, відкрила шафу, щоб дістати тканину, а звідти випав пакунок із іншими клаптиками: «Та ж із них вийдуть чудові коники!» І майстриня береться за справу.
Одного разу до Дня св. Валентина пані Світлана пошила 23 котів. Каже, що коли починає щось робити, їй важко зупинитися. А до котів у неї особлива любов. «Живого у домі немає, бо в чоловіка алергія. Тому я їх шию.»
І ляльок любить справжніх, не пластмасових. Ретельно продумує образ. А волосся підбирає таке, щоб ляльку і розчесати можна було, і зачіску їй змінити.
Пришивання волосся – справа кропітка. Іноді лише на це потрібно 6-8 год. Зате потім таку подружку приємно взяти до рук, хочеться з нею гратися і не розставатися.
Свого першого зайця пані Світлана шила кілька днів. Викрійку знайшла в інтернеті. Спробувала – і вдалося. Щоправда, тепер він їй здається не таким досконалим. Але то був перший. А отже, найцінніший.
Загалом же майстринею стала великою мірою завдяки своєму вікові. Коли їй було 38, жоден працедавець не захотів взяти на роботу. Це був непростий період у житті, коли на межі відчаю довелося шукати свій шлях. Перша зайчикова викрійка в інтернеті була доленосною.
«Моя мама, бабуся і прабабуся все робили своїми руками,» - розповіла Світлана Курбан. Цим і пояснює свою любов до ручної роботи. Наразі опановує ткацтво і серйозно налаштована відродити його на Волині. Бо незабаром ці знання можуть зникнути, а це ж наше народне ремесло.
Повчитися ткацтву можна на майстер-класах. Інформацію також шукає в інтернеті. Отримані знання пані Світлана втілює на практиці. Серед її виробів – крайки, сумочки, килимки.
Свого часу Світлані Курбан довелося скуштувати заробітчанського хліба. 5 років вона пропрацювала у ресторані в Іспанії. Починала з найпростішої роботи, а завершила кухарем. Це був цікавий досвід і хороші люди. Але переважила сім’я – чоловік Вадим і син Олексій, які залишилися в Україні. Повернулася до них, бо бачила, як у багатьох знайомих через заробітчанство зруйнувалися родини. «Крім того, в Іспанії з подругою про все не поговориш. Там із проблемами ходять до психологів. Такий у них менталітет.»
А ще чоловік навчив її туристської справи. Якийсь час була тренером із туризму.
Перед Новим роком застуда вклала пані Світлану у ліжко, але вже згодом вона планує долучитися до інших майстрів на «Мистецькій вулиці». Також за попереднім записом проводитиме майстерки у Палаці культури м. Луцька. Там можна буде і придбати її чудових рукотворів.
До слова, ціни на іграшки майстрині різні: від 30 грн. за невеликі до 350 грн. за ляльки.
Текст Ірини Кунинець, фото взяті з персональної сторінки Світлани Курбан у мережі Фейсбук.
При передруці матеріалу є обов’язковим посилання на « 0332.ua. Сайт міста Луцька».