Про таких як Алла Харчук кажуть: зробила себе сама. 33-річна художниця змалку знала, чого хоче. Вона й досі працює за принципом: хочеш – роби. І завжди має багато ідей. Навіть мусить себе іноді зупиняти. Своїх учнів лучанка називає ліпшими друзями. Вона – як справжня жінка – любить, щоб довкола все було гарним. Навіть місця для своїх виставок підбирає або облаштовує за такою умовою. І не боїться експериментувати. Особливо з кольорами. В її вбранні можуть легко поєднатися зелений із яскравим червоним. Каже, що правило, сповідуване ще нашими мамами, коли «до чорного підходить усе», насправді не є беззаперечною істиною.
Алла Харчук: «Я хотіла малювати тварин, а мені давали баняки»
У 8 років Алла дуже захотіла у художню школу. Але туди брали лише з 10-ти. Тому два роки ще довелося чекати. Вона малювала завжди. Так було, є й, очевидно, вже буде.
Але у худжній школі її чекали перші дитячі розчарування. Одне з них – оцінювання, а друге – натюрморти. «Мене дуже розчаровували оцінки. Щоб отримати п’ятірку, треба було малювати як учителька. А я малювала по-іншому. Тому в дипломі маю одну четвірку. І своїм учням оцінок не ставлю.»
Малювати глечики і баняки дівчинці теж не дуже подобалося. А вони у навчальній програмі були довго. Тоді як їй хотілося зображати тварин. Але вчитель зумів переконати: навчишся натюрморти – зможеш і тварин.
Згадуючи ті свої дитячі страждання, зараз Алла своїх учнів навчає по-іншому.
Перша учениця в художниці з’явилася 7 років тому. Це була дочка знайомих. Вона не хотіла навчатися у художній школі й Аллу впросили взятися за вчителювання. Згодом прийшов ще один учень. І так поступово виникла арт-студія «Світ творчих людей». Заняття спочатку відбувалися в художниці вдома, а тепер це орендована кімната, наповнена особливою атмосферою: у ній звучить музика, а кожна річ – від прикрас до крісла і вішалки – мають авторський стиль. Адже вчитель має надихати, переконана майстриня.
До неї приходять і діти, і дорослі. Якщо менші учні поводяться по-різному, часто лінуються малювати, то старші, навпаки, йдуть за мрією. Бо колись дуже хотіли, але не склалося. Тепер надолужують.
Алла Харчук не входить до Спілки художників. Це її свідомий вибір. Бо не бачить сенсу у тому, щоб бути формально приналежною до чогось чи до когось. Свої виставки вона організовує сама. Влаштовує їх у галереях, бібліотеках, кав’ярнях. Одну з них – «Квінтесенція жіночності» - ще можна побачити в Обласній бібліотеці для дітей, що на пр-ті Волі.
Хоча улюблений колір художниці червоний, одна з попередніх виставок була у «лавандовому субтоні». Бо лаванда – квітка натхненна.
А в останній день цієї зими Алла хоче показати лучанам свій новий проект «Сезони любові». Про взаємини між чоловіком та жінкою, котрі – як пори року.
DSC_6517 2
Попри те, що художниця завжди в роботі, сім’я для неї – на першому місці. Подружжя Харчуків – дуже творче. Чоловік Дмитро виготовляє аксесуари зі шкіри, а раніше шив взуття. Алла, крім того, що малює і вчителює, робить прикраси із вовни, розписує одяг і стіни.
Лучанка часто навідується у Будинок маляти. Проводила там заняття, а ще – розписала стіни у спальні й актовій залі. Вона мріє видати для дітей книгу віршів своєї вчительки, яку проілюструвала ще в 16 років. Цей проект досі лежить «у шухляді». Бо наразі у мисткині на його реалізацію немає коштів. А меценати відгукуються не надто охоче.
Картини Алли Харчук є у різних країнах. Найбільше – у Чехії. Їх купують, бо це гарний подарунок чи доповнення до інтер’єру.
Тим, що малює, вона завдячує своїй наполегливості, праці і якоюсь мірою - своїй мамі. Бо та, читаючи казки у дитинстві, завжди малювала до них героїв. Це, очевидно, й стало тим поштовхом, який веде життям і сьогодні.
Текст Ірини Кунинець, фото Любомира Безручка, а також надані Аллою Харчук.