Стяг Волі: історія у Луцьку

Історія українського стягу - це історія всього українського народу. Це історія злетів і падінь, заборон і революцій, історія наших визвольних змагань за свободу. Без сумніву, нам вдалось пронести наш символ через віки, не загубити його в пітьмі репресій, в жорстоких роках тоталітарних режимів по обидві сторони Дніпра. І як тільки наступала весна для українців, жовто-блакитне полотно майоріло в небі по всій території України. До боротьби за Україну долучилась і наша рідна Волинь, з центром патріотичної думки у Луцьку.

Під час роботи з проектом «Стяг Волі», довелось побувати у різних частинах України і почути часом неймовірні історій про наш стяг та його підняття. Наприклад, вперше стяг України у Ратнівському районі (с. Самари) було піднято на весіллі, вірніше повішено на дереві, а в Одесі, під час 2 світової війни на один з танків був прикріплений жовто-блакитний стяг. І за свідченнями очевидців, з ним він йшов в бій. Хоча переважна більшість таких фактів була підпільна і таємна, на жаль відсутні фото.

У Нововолинську у квітні 1989 працівники котельні “Оснастка”  Михайло Базалицький, Микола Сорока підняли стяг над заводом “СТО”. Це найвища точка міста. Там він був знятий співробітниками КГБ, і знову піднятий патріотами. В м. Рожище Малиновський В.Я. підняв стяг на зборах Народного Руху. При цьому він заявив: "Декому доведеться таки змиритися з синьо-жовтим кольором. Наш великий народ встає на ноги, відроджуючи свої національні святині. І цей народ за всю історію мав тільки один прапор - синьо-жовтий, який, наче Фенікс, відроджувався на всіх етапах історії Уктраїни".

У Турійському районі (смт. Луків) національний прапор підняв добре відомий лучанам Б.П Шиба, разом із О.П Охремовичом над селищною радою того ж 89. То тут, то там, по всій Україні вогниками спалахували іскри патріотизму. І іскрою майбутнього вогнища був знову ж таки символ неподільної України, жовто-блакитний стяг.

Та повернемось до нашого обласного центру, який з 1989 року (саме тоді у Луцьку відбулись конференції товариства української мови ім. Т. Шевченка, конференція історико-просвітницького товариства «Меморіал», конференція організації Товариства Лева) став на тернистий шлях незалежності України. Важко прослідкувати будь-яку згадку про стяг в період до зародження Руху, тому вся історія нашого символу нерозривно пов’язана саме з цією організацією, принаймні на початках. Важливим моментом стало 7 травня 1989 р., коли у Львові відбулася установча конференція Народного Руху України, у програмі якої окремим пунктом з’явилась вимога про необхідність «відновлення національної символіки як історичної та культурної пам’яті народу». Тоді у Луцьку відбувся мітинг проведений за ініціативою О. Гудими, на якому був присутній нині покійній Василь Червоній, котрий закликав свідомих лучан вийти на владу з жовто-блакитним прапором, золотим тризубом на синьому тлі, з піснею «Ще не вмерла Україна». Так, після бурхливих зборів вперше привселюдно український прапор з’явився 19 серпня 1989 року, в день Преображення Господнього, у приміщенні Волинського обласного театру ляльок, де відбувалася установча конференція Волинського осередку Народного Руху України (зараз при вході присутня пам’ятна табличка тієї дати). На сцені було розгорнуте велике жовто-блакитне полотно, з тризубом. Представник тодішнього Луцьквиконкому Анастасій Сохацький зачитав із папірця якийсь закон, за яким нібито заборонялося вивішувати цей прапор, проте голосуванням було вирішено залишити національну святиню на сцені. Цей факт можна вважати першим офіційним підняттям стягу українського народу в м. Луцьку.

Однак комуністична вдала не збиралась йти на поступки проукраїнським силам і всіляко намагалась перешкодити чи заборонити мітинги, зазвичай силою. Так вже наступного дня, 20 серпня на Замковій площі відбувся спільний мітинг представників влади та Народного Руху. Проте, коли над головами замайоріли синьо-жовті прапори, заступник голови Луцького міськвиконкому Анатолій Поха, змушував присутніх їх опустити. На щастя його ініціатива не була підтримана, що вже говорить про патріотичність лучан, та серйозну боязнь українського стягу, як елементу національних сил.

Переломним моментом стали місцеві вибори, коли в Луцькій міські раді патріотичні отримали значне представництво. Так одним із найвагоміших здобутків, членів депутатської групи Народного Руху стало прийняття сесією Постанови «Про використання національної символіки» (рішення №1/13 від 6 квітня 1990 року), що дало можливість уже 6 квітня вивісити національний жовто-блакитний прапор на найвищій точці Луцька – замку Любарта. З цього часу силові структури не мали права нищити чи відбирати національний стяг.

На моє переконання, це була явна перемога українців. Тепер вже громадяни мали невід’ємне право на вільне використання майбутніх символів держави Україна. Хоча варто відмітити і подальшу неприязнь до цього символу партійного керівництва Луцька та і Волині загалом. Така ж ситуація була у містах: Ковелі, Нововолинську, Володимир-Волинську - національний стяг став монументом всього українського. Вже перед самою незалежністю, 15 липня 1990 року, відбулась ще одна знакова подія для лучан. На Театральному майдані, у переддень проголошення Декларації про державний суверенітет України зібрався багатотисячний мітинг з приводу освячення синьо-жовтого прапору та його урочистого підняття над приміщенням Луцької міської ради.

Ось які слова пролунали з вуст Євгена Шимоновича, у цей знаковий для українців день: «Сьогодні ми є свідками того, як воскресає Україна. Звершилося. Сталося те що мало статись!

Сьогодні наш прапор засвідчує торжество нового духу, нового мислення і нової надії. Сьогодні зі слізьми на очах, ми повинні обійняти один-одного, подати руку і допомогти тим, хто піддався комуністичній деморалізації і кається. Допомогти стати один одному українцями.

Повикидаємо каміння з-за пазух, станьмо добріші і толерантніші, простімо один одному нашу брехню і лицемірство, в ім’я тої великої цілі, якою є українська держава! Слава Україні»

Чого і Вам бажаю!

                                                                                                                 Ткачук З.М

                          При написанні статті були використані матеріали проекту «Стяг Волі», та

                               книги М. Тискного «Історія Народного Руху України на Волині».

Автор
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Виклад
(0 оцінок)
38 переглядів у липні
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Актуальність
0/12
Виклад
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань