Тренер з Луцька став командиром в АТО

Віталій Тимофєєв був тренером із кікбоксингу в Ковельському філіалі Луцької дитячої-юнацької спортивної школи № 1. Тепер він – командир роти вогневої підтримки 1 окремого мотопіхотного батальйону 14 окремої механізованої бригади. Про це пише ІА «Волинські новини».

Кікбоксинг – доволі складний вид спорту, який вимагає як від тренера, так і від юних спортсменів неабиякої фізичної сили, витримки, наполегливості. Завдяки спільним зусиллям у вихованців Ковельської школи кікбоксингу є чималі спортивні досягнення. Серед юних ковельських кікбоксерів є дворазовий чемпіон світу і фіналісти чемпіонату Європи. Віталій гордиться своїми учнями й вірить, що з часом їм підкоряться всі спортивні олімпи.

Щоденні виснажливі тренування, спортивні збори, змагання, нелегкі підліткові характери спортсменів були сенсом життя Віталія ще зовсім недавно… Нині у нього сенс життя дещо інший – військові побратими, які за останні десять місяців пройшли разом не одне пекло на Сході України, серед яких Горлівка, Мар’їнка, Березове. Сьогодні тренер із кікбоксингу Віталій Тимофєєв – командир роти вогневої підтримки 1 окремого мотопіхотного батальйону 14 окремої механізованої бригади, капітан, позивний Путнік.

Інтерв’ю з бійцем опублікували на сторінці 14 ОМБ у Фейсбуці.

Спортивний костюм і кросівки довелося замінити на військову форму, берці, бронежилет, каску. Але Путнік ніколи не шкодував, про цей обмін, бо вважає, що чоловік завжди повинен бути там, де найнеобхідніше. Мобілізували його в п'яту чергу мобілізації.

– Пригадуєте перший день на сході України?

– Не так день, як запам’яталася перша ніч: через годину після нашого приїзду вже обстріл і перший 300… Так вітала нас Донбаська земля. Але ми знали куди й для чого приїхали. З тих перших днів багато що змінилося. Наша армія поступово стає справжньою армією, у нас є дисципліна, досвід бойових дій, ми знаємо чого варте надійне плече побратима. Звісно, до армійського ідеалу нам ще дуже далеко. Але якби з таким темпом ішов прогрес в будь-якій сфері економіки, то жили б ми досить потужно. Кожен з нас тут, на передовій, повинен мобілізувати свої розумові, фізичні, моральні здібності й тільки тоді у нас буде результат.

– У вашій роті люди досить різні й за віком, й за фахом. Маєте свій секрет, як зробити дієздатний військовий колектив?

– Маю. Треба бути поряд з ними, аби люди відчували свого командира, знали, що він завжди з ними. А вже далі діємо по ситуації. Відверто кажучи, мені цікаво тут, на фронті. Отримую новий життєвий досвід, перевіряю себе, так би мовити, на що здатен. Іншими словами, у мене є спортивний інтерес, – жартує Путнік.

– Контракт підпишете?

– Хм… Немає кому з дітьми займатися… Секція на грані закриття. Чекають мене, хочуть знову в спортивний зал на тренування… Нещодавно прислали мені листи й малюнки. Не повірите, як було приємно побачити роботи своїх пацанів-зірвиголів, бо ж розумієте, які розбишаки йдуть у кікбоксинг, – ділиться сокровенним небагатослівний Віталій Тимофєєв.

А вже за секунду по рації передають інформацію про обстріли наших позицій ворогом. Капітан Тимофєєв вибачається, що не встигли договорити й так непомітно випроваджує з позиції на більш безпечну: «Тут по нас міномети працюють…»