Директора медколеджу нагородили медаллю (ФОТО)

Директора медичного коледжу Алісу Хмелькову Спілка Воїнів АТО нагородила  медаллю «Знання, душу, серце – людям».

Бійці висловили вдячність їй за високий професіоналізм, активну громадську позицію та самовіддане милосердя, виявлені під час надання медичної допомоги воїнам АТО.

Аліса Ігорівна подякувала всім, хто допомагав воїнам та зазначила, що така медаль – заслуга всього колективу медколеджу:

«Ця медаль – всього нашого викладацького корпусу. Це їхня заслуга. Я дякую викладацькому активу за підтримку, дякую студентам за їхню допомогу нашим воїнам, за те, що вони робили все, що могли. Зараз з’являється така думка: «Чи закінчиться ця війна?»

Так, закінчиться, але якою кров’ю? Якими втратами? Дуже дякую, Олег, вам особисто, але як пройде час, ви та всі бійці маєте написати все, що було на цій війні, бо зараз є диванні патріоти, які готові розповідати, скільки всього вони зробили і які вони “патріоти в душі”.

Зараз я впевнена у своїх студентах, що вони допомагатимуть вам, але боронь Боже, щоб на їхню долю випало бути щитом на фронті».

Заступник директора медколеджу Алла Лазько розповідає, що студенти з викладачами ніколи не переставали допомагати бійцям:

«Ми робили волонтерські акції, готували великодній кошик, студенти везли з дому паски, в коледжі фарбували крашанки. Також готували випічку для бійців, фарбували аптечки та пекли різдвяне печиво. Окрім того, писали листівки з молитвами і з словами підтримки, виготовляли вітамінні чаї, робили випічку у соборі, солодощі, тістечка, лузали горіхи та ліпили вареники».

Допомога медичного коледжу нашим бійцям відрізняється від інших закладів, адже майбутні медсестри та фармацевти можуть забезпечити кваліфікованою медичною підтримкою. Наприклад, підготовка аптечок, виготовлення лікувальних  чаїв, засобів для загоювання ран.

«Ми збирали гроші, купляли ліки, люди теж приносили ліки, ми все комплектували і робили аптечки. Я особисто вивчала аптечки фонду Пінчука, Серця патріота та Афганців. Ми склали потрібний перелік ліків, джгутів, турнікетів. Це був дуже дороговартісний проект. Працювали з «Волиньфармпостач», вони для нас робили дуже великі знижки. Допомагало і фармацевтичне відділення Радько Лариси.

Ми готували мазі для загоювання ран, протизастудні, відхаркуючі чаї. Збирали лікарські рослини, займалися сушкою лікувальних засобів у корпусі на Кафедральній. Маємо ділянку землі на «Озерному вітрі», де вирощуємо лікарські рослини, їх потім і використовуємо.  Хлопці, наші воїни дуже дякували за допомогу», —розповідає директорка медколеджу.

Також Аліса Хмелькова розповіла, як коледж почав допомагати волинським бійцям ще в 2014-ому році:
«Перший клич відбувся, коли загинув Сергій Климчук. В нас працює його дружина. Коли це сталося, в серпні, вона розіслала всім есемески з текстом «Світязь потребує допомоги», і  з того дня почалася допомога воїнам».

За час війни медичним коледжом було організовано безліч акцій для підтримки воїнів АТО – навіть просто на вулиці проводився марафон, у якому студенти коледжу вчили лучан надавати домедичну допомогу.

Студент 4-ого курсу Влад Грабовець, який брав участь у марафоні невідкладної допомоги, розповідає про свої враження:

«Коли проводилися навчання, було дуже цікаво. Це відбувалося біля центрального входу в парк. Ми надавали невідкладну допомогу, серцево-легеневу реанімацію, вимірювали артеріальний тиск. Навчали пересічних людей надавати першу допомогу. В нас були муляжі, різні пов’язки, які треба накладати при травмах голова, тіла. Студенти збиралися по троє людей, придумували екстрену ситуацію, і надавали допомогу. Охочі підходили до нас і дивилися, запитували, а ми розповідали, як все правильно робити».

Аліса Ігорівна розповідала, що проводилась і підготовка справжніх помічників у бою, якої зараз потребує Україна:
«Зараз стоїть питання про навчання парамедиків, фельдшерів на полі бою. Ми можемо готувати мобільних волонтерів, які надаватимуть допомогу. Навчання ми почали проводити в коледжі, в нас є реанімація і звернулися до викладачів хірургії терапії, Червоний Хрест оплачував поїздки. Наші діти їздили у Польщу, де ними були дуже подивовані, бо вони дуже багато знали. В нас проводилися інструктажі для допомоги на полі бою. Наш студент був фельдшером медичного пункту у «Світязі». Сашко Сивий — надзвичайно світлий хлопчик,  при виході з Ілловайська загинув. Ставлення наших студентів тоді дуже змінилось. Діти зрозуміли, що от ти сьогодні сидиш за партою, а завтра можеш померти».

Серед тих, хто проходив цей інструктаж і цьогорічний випускник Максим Гіренко:

«Спершу ми проходили 12-годинну підготовку, потім 48-годинну. Потім отримали відповідні сертифікати. Там ми відпрацьовували практичні навички з надання домедичної допомоги населенню. Я пішов туди за покликом душі, а ще працював рік в медичній екстреній допомозі  у Луцьку і тому захотів пройти цей інструктаж».

Студент 4-ого курсу Любомир Сахарук теж проходив інструктаж медичної допомоги:

«Я там навчився правильно надавати допомогу, покращив свої навички, навчився правильно спілкуватися з людьми в екстрених ситуаціях. «Червоний хрест» нас багато чого навчив. Це було добровільно, як волонтерська діяльність. Зараз ми з хлопцями складаємо загін «Червоного хреста» — стоїмо на мітингах чи коли проходять великі урочисті події. Завжди допомаємо, забезпечуємо медичну допомогу».

Луцький медколедж тісно співпрацює зі Олегом Твердохлібом зі «Спілки Воїнів АТО», Пришаюком Русланом, якому  допомогли йому з лікуванням, з дівчатами із Самооборони. І надає допомогу, різним волонтерським організаціям. Також на урочистостях Алісі Ігорівній вручили і грамоту від обласного військового комісаріату. Вона розповідає, що часто ініціатива йшла саме від студентів:

«Дуже багато зробили студенти Влад Грабовець, Світлана Подольчук, Тетяна Радько, Любомир Сахарук, Максим Гиренко. І причому діти самі приходять кажуть: «давайте щось зробимо». Може тому, що вони медики і мидосердя їм притаманне. По суті, коли почалася Революція Гідності, наші діти першими, мабуть, пішли на Майдан. Ми ставили розклад чергування, вони казали: «в нас є наше місце, там постійно має хтось стояти». І тоді ми зрозуміли, що ми переможем. Тому що це треба було бачити очі всіх дітей, які там стояли, і наших студентів, які в Києві на Майдані запалювали шини. З такою молоддю ми переможем»