На Волині привид жінки в білому наводить жах на місцевих мешканців

Як повідомляють пишуть Таблоїд Волині цього разу високу жіночу постать, одягнену у біле, серед могил цвинтаря в районі Теремно, на околиці Луцька, побачили двоє дівчат, які разом зі своїми приятелями поверталися з «Епіцентру».

Цвинтар в районі Теремно відомий старими поховання і… привидом. Уже чимало людей розповідали про постать самотньої жінки, що «мешкає» серед могил. Цього разу молоді люди йшли по трасі від «Епіцентру». Дві дівчини пішли вперед, а два юнаки – трохи позаду. Як розповів Дмитро, один зі свідків, надворі вечоріло. Хлопці побачили, що дівчата раптово зупинились.

– Ми наздогнали подруг і побачили, що вони просто в істериці. Якось більш-менш заспокоїли, зайшли додому. Оксані навіть хотіли викликати швидку, бо вона була така налякана, просто билася в істериці. Вже потім вони розповіли, що побачили серед могил дуже високу жінку в білому. В руках у неї була мотузка і вона махала дівчатам, типу кликала до себе, – розповів Дмитро.

Один з мешканців будинку неподалік цвинтаря теж підтвердив, що бачив постать жінки, яка ходила вночі серед могил і «чи то вила, чи то плакала, моторошно дуже».

Теремнівський цвинтар, на межі Луцька і села Липини, один із найстаріших в районі. Є там ділянка з похованнями ще 1800-х років, старовинні надгробні плити із незвичними надписами і… привид, якого зрідка можуть побачити ті, хто їде нічною трасою. Не так давно старий цвинтар ховався у деревах і чагарниках, але кілька років тому його розчистили. Можливо, це й потривожило чиюсь душу.

Вперше незрозумілу постать на початку травня цього року побачила пара, яка поверталася з «Епіцентра» додому. Було пізно, закохані йшли собі, теревенили. Дійшовши до цвинтаря, дівчина попросила перейти на іншу сторону дороги, бо якось не по собі їй стало. Вже майже минувши стару ділянку кладовища, чомусь оглянулася і побачила високу постать.

– Мені так моторошно було. Йдемо і таке враження, ніби хтось дивиться в спину. Я обернулася і волосся дибки стало. Такий хтось високий стояв, ніби в простирадло замотаний. Смикнула свого хлопця, він озирнувся, але сказав, що нічого нема. А потім, вже вдома зізнався, що теж бачив, але виду не подав.

Силует бачили і троє друзів, які поверталися із заправки на Рівненській. Розповідають, що їхали в авто, хотіли навіть зупинитися, але духу не вистачило:

– Та їхали собі, а тут Саня, який ззаду біля вікна сидів, вигукнув «Пацани, що то таке?!». Я був за кермом, то не сильно встиг роздивитися, але краєм ока помітив, що так трохи далі від дороги стояв хтось височезний. Ніби як чоловік, чи хто його знає що то було. І якийсь не то плащ, не то якась накидка на ньому була.

На старій частині цвинтаря лишилося небагато поховань. Серед них – могила священика. Що дивно, надмогильна плита виглядає новенькою, хоча, як на ній пише, виготовлена 1907 року. А на маленькій ділянці землі, яка виглядає як звичайний шмат поля, поховане ціле село, яке вимерло під час епідемії чуми.

Наглядач цвинтаря каже, що загадкової постаті в сірому він не бачив, зате повідав не менш цікаву історію:

– Був минулої осені випадок. Я з онуками наводив лад, сухе листя згрібав. А вже так трохи сутеніло. І раптом щось завило, так моторошно. І на собаку не схоже, і на людський крик не подібне. Дивлюся – метрів за п’ятдесят біля однієї могили стоїть жінка. Височезна така, вся у білому, і дитинку на руках тримає. Й так вона страшно вила! Я ж виду онукам не подаю, що самому страшно. Заговорив їх, щоб вони в той бік не дивилися, сказав онукам, що вже треба йти, і ми пішли, але вже не через цвинтар.