Талант поєднання навчання й роботи: про те, як скласти іспит, коли не знаєш імені викладача

Вони хочуть самостійно заробляти собі на життя, поєднуючи навчання з роботою. Вони ночами вчать пари, і знайомляться зі своїми викладачами лише під час сесії. Вони вважають, що знання засвоюються лише тоді, коли можна застосувати їх на практиці.  

В Україні більше половини студентів працює навчаючись. Деякі це роблять для того, щоб оплатити своє навчання, інші ж, щоб отримати стаж роботи, або заради задоволення. А дехто навчається, щоб працювати. Незважаючи на причини поєднання навчання і роботи, їм доводиться працювати вдвічі більше, ніж тим, хто просто «мозолить» очі підручниками та «гризе» граніт науки. І це важко, особливо, якщо студент вчиться на стаціонарі.

Про те, як встигнути «все» і не втратити нічого - діляться студенти, які не один рік поєднують навчання з роботою.

Вікторія Махновська є студенткою третього курсу. Здобуває спеціальність журналіста. Працювати дівчина почала з першого курсу, проте на інплан перевелась на наступний рік. Починаючи з другого курсу, Вікторія працює журналістом у прес-службі народного депутата України від Волині Ігоря Гузя. Відтак перейти на індивідуальне навчання вирішила не сама, а скоріш за все, змусили обставини. Коли дівчина влаштувалась на роботу, то відразу зрозуміла, що найперше вона повинна виконувати свої обов’язки, а лишень тоді думати про пари. 

- Закінчивши перший курс, я почала працювати за спеціальністю. Тому біганина з офісу на пари - це і є моє життя. Для мене пріоритет - робота, бо я несу дуже велику відповідальність, але за "універ" не забуваю. Найчастіше потрапляю на пари, коли пленарний тиждень у ВРУ, бо не потрібно працювати в окрузі депутата (за межами Луцька). Вже й одногрупники просять селфі з ними зробити, щоб хоч десь мене бачити. Проблеми з викладачами однозначно є. З другого курсу я на інплані. Понад рік намагаюся поєднувати роботу з  навчанням, склавши дві сесії. Зрештою, якщо  є бажання успішно навчатися, то можна за один місяць перед іспитами та заліками все  прочитати та вивчити. Тоді й буде успіх! – ділиться враженнями Вікторія.

Віка Махновська

Тетяна Приходько працює вихователем у дитячому садку і водночас здобуває ступінь магістра на двох спеціальностях в одному із вишів міста Луцька. За словами дівчини, конфліктів із викладачами через відвідуваність не виникало. Тетяна зізнається, що поєднувати навчання з роботою їй вкрай важко, але у цьому звинувачує лише себе, бо такий "сценарій" обрала сама.

- Якщо чесно, поєднувати навчання і роботу дуже важко, та намагаюсь встигати скрізь. Для того, щоб отримати стипендію на одній із спеціальностей потрібно скласти іспити на відмінно. Викладачі "йдуть на зустріч" і виділяють нам свій дорогоцінний час. Конфліктів із педагогами ніколи не було і надіюсь не буде. Звичайно, їм не до вподоби, коли їхні пари не відвідують через роботу, але все ж сприймають адекватно. Я втішена, що у мене такі мудрі викладачі і бажаю всім того ж, - розповідає Тетяна.

Приходько Таня

Випускниця Волинського коледжу Національного університету харчових технологій (далі - НУХТ), а нині студентка СНУ імені Лесі Українки Олена Голубович першу зарплатню отримала у 14-ть років. Дівчина навчається за спеціальністю "Готельно - ресторанне обслуговування". Бути адміністратором  чи офіціантом студентка поки що не хоче. Вже майже рік Олена працює  мерчендайзером і відвідує пари вкрай рідко.

-  Раніше якось "не парилась" за сесію. У НУХТі все було легко: прийшов, здав - "пабєдітєль". На заняття приходила не часто, а тоді, коли викладачі починали «придиратись» до відвідуваності. Зараз вступила в СНУ на заочну форму навчання. Хотіла  "йти" на денну, але дізналась, що з роботою буде складнувато. Поки все легко.  Перший тиждень - лекційний, не за горами - сесія. Уявлення не маю, як складатиму іспити, проте ночі довгі – якось вивчу. Не розумію людей мого віку, які досі "сидять в батьків на шиї", маючи стільки можливостей. Викладачі – теж люди, тому й розуміють, що студентам на платній формі навчання потрібно працювати, аби  оплати освіту. Мені соромно "клянчити" в батьків гроші на те, щоб піти з подругою на каву,  чи  щодня просити на проїзд, аби "зганяти" на пари, - ділиться враженнями Олена.

Олена Голубович

Хоча роботу з навчанням поєднувати складно, проте переходити на інплан поспішають не всі. Так, четвертокурсниця СНУ імені Лесі Українки Дарина Окружко почала працювати, навчаючись на другому курсі. Проте переходити на індивідуальний план дівчина досі не наважилась.

- Ну що я можу сказати? Враховуючи те, що я працюю на ВолиньPоst і дуже люблю свою роботу, то в "універі "з'являюсь не часто. Тому поєднувати навчання із роботою - дуже важко. Намагаюсь хоч іноді заходити в університет, щоб бути у курсі, що там відбувається. Відчуваю, що сесія буде не легкою. Але робота журналіста "крута", тому що змушує бути оперативною та вміти "викрутитись". Більшість викладачів "я в очі не бачила". Тільки вчора дізналась, що вже минає десятий тиждень навчання. Часто кажуть, що робота за спеціальністю - це круто, цікавляться як справи. А ще, до речі, робота за фахом допомагає краще засвоювати матеріал, - розповідає Дарина.  

дар.я окружко

Хоч студенти намагаються заробити собі «копієчку» і встигнути на пари, більшість університетських викладачів таку ініціативу не підтримує. Їм не подобається, коли студенти пропускають їхні заняття. Кажуть, що важливіше отримати максимум теоретичного матеріалу , а «напрацюватись ви ще встигнете» . Однак не всі педагоги нарікають на студентів, котрі працюють. Є й такі, які щиро радіють працевлаштуванню кожного. 

Перш ніж підписати студентам заяву про перехід на індивідуальну форму навчання,  багато викладачів проводять «десятихвилинну лекцію». Молодь  має чітко усвідомлювати, що інплан звільняє від  лекцій, а  на практичні заняття портібно ходити. Відповідну ситуацію прокоментував  кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри соціальних комунікацій СНУ імені Лесі Українки Сергій Хомінський:

- Працюю переважно зі студентами, які опановують фах журналіста. На відміну від студента, який навчається на лікаря-хірурга чи військового льотчика, студент-журналіст починає по-справжньому працювати за спеціальністю вже на другому-третьому курсі університету. Це аж ніяк не  означає, що він має забути про навчальний заклад. Хоча, якщо бути відвертим, так і робить. Для студента-журналіста денної форми навчання університет є основним місцем роботи (як у правовому, так і в емоційному вимірах). І ставитися до нього якось інакше - не варто. Бо, на моє переконання, шкода від журналіста, який  не закінчив навчання для суспільства - набагато більша, ніж від лікаря-хірурга чи військового-льотчика.

Для студентів робота – чудовий спосіб  набратись досвіду і навчитись новому. Бути відповідальним, адже  ніхто тут не буде закривати очі на всі недоліки та промахи. Працедавцям подобається брати на роботу студентів: з молодих фахівців можна "ліпити" робітників, яких би їм хотілось бачити у своєму колективі. Кожен самостійно обирає чим йому займатись в житті. Можливо, хтось, сидячи на парах, спеціально тягне час, щоб не «грузитись» у це доросле життя. А може, слова «встигнете напрацюватись» мають якийсь вплив на студентів? Але, якщо не зараз, то коли?

Текст і фото: Анастасія Качина