Поет Павло Коробчук: про нову збірку та «тусовку 90-х»

У кожній країні чи місті повинен бути свій Дюма-батько та Дюма-син. У Луцьку - це сім’я Коробчуків - знаний поет, літературний критик, редактор Петро Коробчук та його син Павло.

Упродовж десяти років Павло живе в Києві, а до Луцька приїжджає «інкогніто», аби побути з сім’єю.

Він є автором двох прозових і шести поетичних книг. Займається журналістикою та електронною музикою. Про музику, творче середовище 90-х в Луцьку, нову збірку та Луцьк очима поета - читайте далі.

- Останнім часом тебе не часто можна почути, або побачити, не говорячи вже про виступи в Луцьку. Чому?

- Ось зараз я приїхав саме на виступ. Троє поетів із проекту «Стихійні» запросили мене взяти участь у ролі «четвертої стихії». Джон Гнатів, Ростислав Кузик та Поль Щепан виступають у обласних центрах України. Кожен із них презентує певну стихію. Виступи супроводжуються музичним супроводом і відеорядом. Четвертий поет чи прозаїк – місцевий автор, який у заході уособлює стихію води. Зараз я виступаю менше, ніж, до прикладу, чотири роки тому. У моєму доробку минулоріч – 64 виступи. Тим більше 27 грудня цього року завершив працювати над новою збіркою, а зараз пишу повість. У ній - 100 віршів, а також 20 чи 25 вибраних. Останні п’ять віршів писав не легко. Втомився. Дійшов висновку: потрібно зробити паузу.

- Це звучить надто гордо …Не боїшся, що муза не повернеться?

- Ні, такі періоди вже були. В юності я боявся, що настане час, коли «не пишеться і більше не напишеться». Із віком я переконався: муза повертається.

DSC_3997 (2)

- Розкажи про нову збірку. Якою вона буде, про що?

- Збірка називається «Хвоя». Вийде друком у Видавництві Старого Лева. На обкладинці буде зображено рояль із порожнім стільцем. І в ній буде не сто віршів, а 99. Сотий вірш – це читач. Він прочитує книжку, стає сотим віршем і займає порожнє місце за роялем. Книжка без читача – не книжка. Назва «Хвоя» втілює мудрість, ген, архетип та менталітет. Гілочка хвої поєднує людину з людиною через покоління. Збірка складається з трьох частин: військової, інтимної та родинної лірики.  В останній втілена мудрість моїх дідуся із прабабусею.

DSC_4008 (1)

- Звідки виник образ роялю?

- В одному з віршів виступає образ піаніста без руки, він повернувся з війни. Він може молитися до Бога, але грати ні. Можливо, тут знову потрібна допомога читача.

- Коли книгу видають у «Старому Леві», то це, певним чином, і  успіх автора. Для тебе це успіх?

- «Видатися» в «Старому Леві» – це добре. Для мене успішність видавництва – не  пріоритет. Головне – текст. Якщо він хороший - завдання виконане. Я не люблю, шоу та піару. «Напіарити» можна 200 тисяч підписників, як ось в Паші Бродського.

DSC_4038 (1)

- Але тури, як, до прикладу, в Жадана варто організовувати. Авторові потрібен піар?

- Жадан – «розпіарений» автор. Однак послідовий та не понтовий. Жадан – це середовище, люди, які приходять його ж почути. За це йому – «респект» і всіх благ.

DSC_4059 (1)

- Що ж думає про твою творчість батько, Петро Коробчук? Дає певні поради?

- Виставляє «лайк - не лайк». Років десять уже не втручається, але є редактором всіх моїх книг. В останній збірці було правок із десять. Батько прищепив мені любов до літератури. Він дивився в мої очі і визначав мій настрій. Наприклад, настрій похмуро-сніговий, значить, читай Камю.  В 10-11 класах я переживав найсильніші враження від прочитання книг. Певною мірою, їх «проживав».

- Тебе  били книжками?

- Сміється… Коли вчився грати на барабанах, то брав книжки (не Конституцію, звичайно, а якийсь з’їзд КПРС), складав, як барабанну установку, і бив.

DSC_4058 (1)

- У тебе вийшов перший альбом електронної музики. Чим він особливий?

- Я займався електронною музикою в 2005 і 2006 роках. Але не афішував цього. Щоб написати композицію, мені, відверто кажучи, потрібно заглибитись у себе на 8-10 годин, днів на три. Я будую всі рівні композиції, барабанну партію, бас, фортепіано, 10 видів гітар, труба тощо. До першого альбому увійде 10 треків. Назва – «Korobro».

- Що означає «Korobro»?

- Проживаючи у студентському гуртожитку, ми дізналися: серед нас - єврей, класний хлопець. І потім почали придумувати один одному прізвиська. Я був «коробадже», «коробрезішвілі», а потім «коробро». По-африканські це якось звучало. До речі, в тата письменника Євгена Положія є оповідання під назвою «Короборо». Для назви альбому вирішив скоротити слово. Вийшло трішки «по-реперськи» - «короБРО». Воно співзвучне з гарним українським словом «хоробро».

DSC_4170 (1)

- Не зважаючи на те, що останнім часом ти проживаєш у Києві, все-таки ти лучанин. Яким ти бачиш рідне місто?

- Мені Луцьк асоціюється з сонцем, теплом і спокоєм. Тут завжди дуже по-домашньому і затишно. 

-  Луцьк змінився за останнє десятиліття? В твої «юні» роки існували якісь творчі тусовки?

- Ми із шкільним і досі найкращим другом писали пісні, разом вчилися грати на гітарі, а в 9-му класі організували гурт. Також збиралися грати вечорами. Я щодня міг близько 5 пісень писати під три акорди. В 10-11 класі взяли барабанщика, однокласницю-скрипальку. Гурт назвали «Джалапіта» від найменування оповідання Емми Андієвської. Найбільшим успіхом вважалося взяти участь у відборі до «Червоної рути» в 2000-му.

Тоді не було поетичного середовища серед моїх ровесників. Жили і творили мій тато Петро Коробчук, Кость Шишко, Вербич. Я ж належав до кола музикантів.

Так, були угрупування за музичними смаками, ще й активно ворогували. Панки, металісти, рокери... Панки і металісти не любили один одного, не кажучи вже про реперів чи гопників. «Чому ви такі похмурі, потрібно розважатися», - закидали панки. «Ви тупі», - відказувати інші. Панки тусувалися на Фонтані, а металісти – в дворику біля лікарні.

Текст: Елла Яцута

Фото: Любомир Безручко