• Головна
  • Ігор Зінчук: «Я НІКОЛИ НЕ МРІЯВ БУТИ ГАМЛЕТОМ»
Лучани
08:30, 17 листопада 2016 р.

Ігор Зінчук: «Я НІКОЛИ НЕ МРІЯВ БУТИ ГАМЛЕТОМ»

Лучани

Багаторічний Петро у «Наталці-Полтавці», Лаврін із «Кайдашевої сім’ї», Петруччо у «Приборканні норовливої», Капулетті у «Ромео і Джульєтті», Петро І – в «Одкровенні від Мазепи». Ці, а також багато інших ролей випало зіграти артистові драми Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка Ігорю Зінчуку.

Він став актором, бо так мало бути. Ще у школі брав участь у театральному гуртку, котрий вів тато його однокласника, разом з іншими гуртківцями проводив шкільні новорічні свята. Вивчився у Луцькому училищі культури на артиста балету, спочатку на сцені танцював, а згодом йому почали давати ролі у виставах волинського театру. Минуло 28 років. За плечима – уже багаж найрізноманітніших вистав, робота з різними режисерами й у різних амплуа.

Ігор Зінчук: «Я НІКОЛИ НЕ МРІЯВ БУТИ ГАМЛЕТОМ», фото-1

Той рік, коли прийшов працювати у волинський театр, для Ігоря Зінчука був знаковим. Він повернувся з армії, отримав запрошення на роботу й одружився. У 80-х роках ХХ ст. бути актором вважалося престижним. Його ніхто не відмовляв, ніхто не перешкоджав, і навіть із дружиною він домовився, що піде з театру лише тоді, коли сам так вирішить. І такий період був. Три роки Ігор Зінчук працював звичайним водієм в одній з місцевих компаній. Бо та робота приносила більші заробітки. Акторство ж, як відомо, особливо у регіональних театрах, не є високооплачуваним. Може б і далі кермував, якби нині покійний директор волинського театру Богдан Береза не заманив його роллю Петра у «Наталку-Полтавку».

Ігор Зінчук: «Я НІКОЛИ НЕ МРІЯВ БУТИ ГАМЛЕТОМ», фото-2

Петром Ігор Зінчук був аж до 45 років. Вже й сам почав проситися, аби з цієї ролі зняли. «Бо ж вік уже не той, щоб таких юних грати, - пояснює актор. – Це раніше хлопчиків грали і до 50-ти, і до 60-ти років. А тепер є достатньо молоді в театрі.» Тим більше, що без ролей він не лишився. Чоловіки-актори завжди були і будуть потрібні.

«У мене немає омріяної ролі. Я ніколи не хотів бути Гамлетом. Є, звичайно, ролі більш значимі і менш значимі. Але все одно вони – як пальці на руці – всі важливі. Сподіваюся, що моя найкраща роль ще не зіграна, - поділився своїми роздумами пан Ігор. – Якщо режисер обирає мене на певну роль, очевидно, що він саме мене у ній бачить і вірить, що я впораюся з нею. Тому я не перебираю.»

Ігор Зінчук: «Я НІКОЛИ НЕ МРІЯВ БУТИ ГАМЛЕТОМ», фото-3

Акторство – професія, яка вимагає не лише фаховості, а й певної сміливості, готовності до несподіванок, експериментів. Адже ніколи не вгадаєш, яких широт, глибин і висот сягне задум режисера. Скажімо, у виставі «Приборкання норовливої» Ігорю Зінчуку довелося на сцені знімати штани. «Я можу й у трусах зіграти, якщо так треба. Аби це тільки було пристойно,» - розповів він.

Ігор Зінчук: «Я НІКОЛИ НЕ МРІЯВ БУТИ ГАМЛЕТОМ», фото-4

Цього року у волинському театрі відбулися зміни. Зі скандалом пішов головний режисер Петро Ластівка. І лише нещодавно на його місце призначили Михайла Ілляшенка, для якого це не так прихід, як повернення. Свого часу він уже режисерував на Волині. Звичайно, що зміниться і репертуар. Декотрі вистави знімуть, натомість з’являться інші.

«Михайло Ілляшенко – режисер-педагог. Я радий його поверненню. Бо він мій учитель. Він так може пояснити завдання, що ти лишаєшся переконаний, ніби сам усе збагнув. У 1991 році Ілляшенко взяв мене на головну роль у виставі «Засватана – не вінчана». Сподіваюся, що нинішню театральну молодь він багато чому навчить».

 

Ігор Зінчук: «Я НІКОЛИ НЕ МРІЯВ БУТИ ГАМЛЕТОМ», фото-5

Як і більшість акторів, Ігор Зінчук має ще одну роботу. Бо державна зарплата не дає жодних шансів повноцінно утримувати сім’ю. Тому він ще й таксує. «Хіба вам неприємно, коли вас везе артист?» - жартує пан Ігор. Звичайно, за кермом його впізнають не всі. Бо ж і не всі лучани ходять до театру. Але він і не прагне «світитися». Потихеньку будує свій будинок, радіє двом онукам, їздить на репетиції і чекає нових ролей.

Його діти не захотіли бути акторами, хоча бували на всіх виставах. А тепер вже у глядацьку залу приходять онуки.

Текст Ірини Кунинець, фото взяті з офіційного сайту Волинського академічного музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Оголошення
live comments feed...