Тетяна Панасюк: «Із характером мені пощастило»

Життєвий старт Тетяни Панасюк був настільки стрімким, що сама доля її неодноразово зупиняла. Жорстко і боляче. Вона падала під кригу і дивом вибиралася звідти. Під час відпочинку з друзями тонула у річці, але її врятували. Після завершення вузу поїхала на Світязь, невдало стрибнула з катамарана і зламала шию. Але й тоді обійшлося. Дівчина ніби змагалася з долею. Була впевнена, що весь світ - для неї і їй усе можна.

У першому класі Таня спалила свій «Буквар». У школі їй одразу не сподобалося. І сидіти кілька разів по 45 хв. вона наміру не мала. Втікала з уроків, іноді її ловили й повертали.

Взагалі її біографія строката. Багата витівками і пригодами. І в юнацькому віці дівчина пройшла через численні експерименти, про які тепер, не криючись, розповідає тим, хто ще не може зупинитися на шляху зігравання з життям.

Тетяна Панасюк – відома луцька художниця. Вже 10 років вона в інвалідному візку. Після того, як упала з велосипеда. Травми були настільки важкі, що тоді могла б і не вижити. Але невідана сила знову витягнула її в життя. Для того, щоб дівчина почала змінювати себе й допомагала змінюватись іншим. Її енергії навіть зараз вистачає на багатьох.

Малювати Таню ніхто не вчив. Вона завжди це любила. У студентські роки придбала свою першу гуаш, а тепер із пензлем не розлучається. Читала багато мистецьких книг, робила замальовки, копіювала картини відомих художників, досліджувала контрасти й вибудовувала свою живописну мову. Перша виставка її робіт відбулася у 2005-му. А кілька років тому художниця неймовірно здивувала Луцьк серією своїх картин із відомимим персонажами на вулицях міста.

3.1

З дітьми Таня працює вже майже 20 років. Спершу навчала їх англійської мови. Бо це її фах, закінчила факультет романо-германської філології. Зараз зі своїми вихованцями лише малює, майструє різні декоративні вироби. Її новий експеримент – робота з мамами, котрі виховують дітей з особливими потребами. Бо ніхто так добре не знає, що таке інвалідність, як вона.

«Інвалідність – не вирок. Треба розвиватися і звертати увагу не на те, що не вдається, а навпаки, працювати над тим, що виходить. Якщо ж не вийшло – змінювати підхід. Я знаю, як мамам важко морально прийняти факт інвалідності їхніх дітей. Тому, займаючись із ними, ставлю дві цілі: навчити новому й створити мистецько-терапевтичну атмосферу, коли можна помалювати, посміятися, разом попити чай.»

Своєю активністю на візку Тетяна Панасюк розбиває всі стереотипи. Вона часто буває за кордоном. Любить відпочинок у горах. Навіть одного разу стрибала з трампліна. Щоправда, не за власним бажанням, а так склалося. Каже, що після травми нарешті здобула спокій і духовну рівновагу.

Допомагати іншим – тепер справа її життя. «В людей з інвалідністю недовіра до себе надзвичайно велика. Навіть якщо зроблять щось дуже гарно і добре, вони все одно не впевнені, бояться критики. Я хочу допомагати їм своїм знанням, вчитиму тому, що й сама вмію. Також маю трохи досвід продажу робіт через інтернет і готова їм підказати, як це робити.»

До речі, саме через інтернет Таня знайшла свого постійного покупця-американця. Йому подобаються картини лучанки. Й він не тільки купує готові роботи, а й замовив художниці намалювати трактор. Бо керує компанією-виробником сільгосптехніки.

На депресії у Тетяни Панасюк просто немає часу. Незабаром вона сподівається переїхати у свою першу майстерню. Адже досі працювала вдома.

Облаштовувати нове приміщення їй допомагають друзі, знайомі і меценати. Без них нічого б не було. «Вони робитимуть ремонт, перевозитимуть меблі. БФ «Дізар» профінансував переобладнання вбиральні, а фірма «Луарт» подарувала аж троє дверей. Ми приїхали їх купувати, коли ж там дізналися, для кого вони потрібні, просто їх віддали нам.» Відкриття майстерні заплановане на 1 березня – Міжнародний день котів, яких художниця дуже любить.

Зараз Таня живе зі своєю мамою і сестрою. Як усі жінки, вона хоче мати дітей. Переконана, що навіть на візку можна створити сім’ю. Хоча, говорити їй про це дуже непросто. Зізнається, що тривалий час сприймала себе безособово. «Люди з інвалідністю часто ставлять на собі хрест. Або ж рвуться у взаємини, не усвідомлюючи, що для іншої сторони вони можуть бути короткотерміновими.»

Ми зустрілися з нею на благодійній виставці-продажі, що відбулася цими днями у Луцьку. Там Тетяна презентувала свої, а також роботи своїх вихованців – дітей і мам.

Енергія у ній вирує. І кожен, хто поруч, заряджається нею. Вона не любить хандрити і нарікати на життя. Каже, що з характером їй просто пощастило.

Текст Ірини Кунинець, фото – Любомира Безручка, а також взяті зі сторінки Тетяни Панасюку мережі Фейсбук. 

При передруці матеріалу є обов’язковим посилання на « 0332.ua. Сайт міста Луцька».