Що це було? Вистава Андруховича у Луцьку

Навіть якщо ти укладаєш угоду із самим дияволом, жодних гарантій на твій порятунок немає. Бо ти – шахрай і злодій. Котрому вдавалося якийсь час майстерно обводити усіх довкола пальця. Ти веселився, витончено бавився людськими чеснотами і марнославством. І це тривало б нескінченно, якби одного дня тебе не викрили. «Альберт, або Найвища форма страти» - вистава про «нечестивця усіх часів».

Юрій Андрухович, відомий сучасний український письменник, спершу написав оповідання, а згодом – надумав постановку. У ній слово автора підсилене звучанням контрабасу і голосу Марка Токара, голосом Уляни Горбачевської і графікою Анатолія Бєлова. Відео - VJ group Cube, а звук – Віктора Новожилова.

Дійство відбувається у Львові у далекому 1641 році. До монастиря бернардинів приходить чоловік – Альберт Вироземський. Після його появи в обителі починають зникати речі – швейцарські годинники і шампуні від лупи. Тонка іронія. І маленькі, майже невидимі, мотузочки між минулим і сьогоденням.

Альберт, увібравшись у ченця, вдається до найвищого гатунку богохульства. І хоч би як хотілося уникнути порівнянь, але із пам’яті виринає «Декамерон» Бокаччо. А втім, у нас достатньо і своїх "декамеронів". Анекдотів і страшних історій про розпусту, що поєднувала два монастирі – чоловічий бернардинів та жіночий кларисок – є немало. Подейкують, що монахи-бернардини топили народжених монашками дітей у криниці на території монастиря.

Тема любощів, колоритних львівських пані й вельми допитливих містян, для котрих публічна страта – то вишукана форма суспільної розваги – зі збереженням автентики і вкрапленням такого болючого для українців: де ми? По один бік Росія – з її особливою любов’ю до публічних тривалих тортур, а по другий – Європа з її жагою палити всіх без розбору: відьом і єретиків.

І от коли ти розумієш, що це твоя «finita la commedia», поміж тюремних шпарин з’являється він. Диявол. Ти торгуєшся з ним. Бо ще маєш надію: спершу – на велике спасіння, а згодом зводиш те домовляння із нечистим хоча б до 20 років ще-життя. І тільки коли він дає згоду, полегшено зітхаєш.

Але цього разу диявол вирішив обвести навколо пальця тебе. І то є дійсно найвища форма страти. Бо тебе спалять на великому вогнищі серед площі. І ти марно кликатимеш того, хто пообіцяв тобі життя. Повернення немає.

Вистава Юрія Андруховича місцями дивує, місцями – захоплює так, що у тебе від несподіванки перехоплює подих, а іноді – просто проймає до морозу по шкірі. У ній комічне поєдналося з трагічним. І все це – в особливій формі: малюнкового видива і словесно-музичного звучання. Гротексні відчуття на сцені – й такий же відгомін усередині, в твоєму серці. Коли виходиш із зали і ще якийсь час дослухаєшся до свого: а що це було?

Спасибі Мистецькому об’єднанню «стендаЛь» за можливість бачити це дійство в Луцьку.

Текст: Ірина Кунинець

Фото: Любомир Безручко

При передруці матеріалу є обов’язковим посилання на «0332.ua Сайт міста Луцька»