Щеплення скалічило йому життя, а він співає

Всі найскладніші випробування даються найсильнішим. Одним із таких є Петро Ткачук. З двох років він виборював своє право на життя. Після невдалого щеплення від поліоміеліту. Розчаровувався, терпів біль, винуватив світ, шукав сенс, багато малював, займався оранжуванням, писав і пише свою музику, співає, їздить за кермом, любить подорожувати. Навіть на милицях можна займатися улюбленими справами.

Петро живе у селі Граддя Маневицького району. Щотижня він їздить до м.Ківерці на репетиції гурту «Бет-Ел», солістом якого є вже багато років. Ще один учасник гурту приїжджає з Рівного, а двоє – з Луцька. Вони долають відстані заради однієї спільної справи.

«Зараз нас шестеро. Склад гурту час від часу змінювався. «Бет-Ел» виступає на християнських молодіжних фестивалях, урочистих подіях, наприклад, на весіллях, релігійних конференціях. Співпрацюємо з маріупольськими церквами. Їздимо туди 4-й рік поспіль. В основі наших пісень – тексти, побудовані на євангельських істинах і покладені на музику, чим я, власне, і займаюся, - розповів Петро Ткачук. - Та музика має ціль підбадьорити людину. Друга ціль – чомусь навчити. Третя – дійсно приємне для людей зробити. Це не касовий проект. Тут все більше на благодійних засадах формоване. Більше доводиться вкладати в ту справу, ніж набувати.»

Свого часу Петрові не вдалося здобути не тільку музичну, а й середню освіту. У підлітковому віці хвороба почала прогресувати. І він кілька років провів в інвалідному візку. Це був надзвичайно важкий час.

«Моє дитинство минуло в лікуванні. Були періоди до підліткового віку, коли ходив без милиць. Потім хвороба прогресувала. І звичайно, думав, що сталася несправедливість. Це мене дуже бентежило, вганяло в агресію і депресію.

Але відбулися зміни в моєму світогляді. Мама наполягала, щоб я щодня читав Біблію. Це якраз був той тяжкий період хвороби. Я озлоблювався на людей. І, тільки читаючи Біблію, знайшов інші речі. Тоді казали, що мені ще недовго лишилося жити. І мене охоплював страх: де я буду після смерті...»

Віра допомогла його серцю віднайти спокій.

Зараз 38-річний волинянин не тільки пише музику, а й малює. До нього часто звертаються з проханням створити портрет.

«Останнім часом більше портрети пишу. Я тому не вчився, бо змушений був лишатися вдома. Просто мені змалку подобалося малювати. Думав, чим займатимуся далі. Поступово – методом проб і помилок – досліджував різні методики. Брати порадили зайнятися живописом. В мене вони всі талановиті, але не мають часу на мистецтво,» - розповів Петро.

У нього ще не було жодної персональної виставки. Бо що намалює – те одразу віддасть. «Часто замовляють молоді люди, які хочуть зробити подарунок для коханих. Багато людей звертаються через соцмережі. І закордонні друзі просять. Там це більше цінують.»

Петро Ткачук виріс у багатодітній сім’ї. Їх у мами восьмеро. Батька рано не стало. Старший брат збудував йому будинок, в якому все облаштовано так, як він і хотів. Але своєї сім'ї у чоловіка немає.

«Переважно на заваді моє каліцтво. Якщо дівчина згодна, то батьки не згодні. Неприємно проходити через такі моменти. Але той факт, що я самотній – не найбільша втрата, яка може бути. Для багатьох людей шлюб – як вершина всього. Але буває, що досягнувши цієї вершини, вони нещасливі,» - поділився своїми думками Петро.

Він любить їздити за кермом. Цьому теж навчив брат. Відкривати світ – одна із мрій, яку потроху реалізовує. Петро хоче побувати у західних країнах. У Польщі та Німеччині вже був. Найдовша його подорож за кермом тривала 20 годин. Він проїхав 1300 км до Криму, ще коли той не був анексований.

А ще мріє про професійний студійний запис. І не відмовився б від курсу реабілітації. Він завжди у русі, завжди чимось зайнятий. Нехай його життєва історія буде підтримкою всім, хто шукає свій сенс.

Текст Ірини Кунинець, фото Любомира Безручка, а також взяті з персональної сторінки Петра Ткачука у мережі Фейсбук.

 При передруці матеріалу є обов’язковим посилання на «0332.ua. Сайт міста Луцька».