"Пінг-понг" дитиною по-луцьки (ФОТО, ВІДЕО)

Мережу Фейсбук сколихнуло повідомлення активістів, що у обласній інфекційній лікарні перебуває 1-річний  хлопчик Максимко з Будинку дитини, за котрим ніхто не доглядає.

Про це "Сайт 0332.ua" повідомив сьогодні вранці, а вже через кілька годин наші журналісти взяли коментарі у всіх головних дійових осіб цього вкрай неприємного інциденту і спробували розібратися, чому ж така ситуація сталася взагалі.

Ще вчора Роман Будчик у своєму дописі на ФБ повідомив, що хлопчику приблизно 1 рік і він лежить сам, оскільки його привезли і покинули в лікарні, а медсестри сказали, що пізніше має з дитячого будинку прийти хтось, хто доглядає його, але так ніхто і не прийшов.  Мама, котра лежала зі своєю дитиною поруч,  взялася доглядати за дитиною, переодягнула його у одяг своєї дівчинки, нагодувала кашкою. Також ця мама розповіла, що хлопчика привезли в обшарпаному одязі, в комбінезоні, але без шапочки. І це зимою... Іграшка у нього була зі шнурочка, прив'язаного до кольорового паперу. Трішки пізніше небайдужі мами з Луцька вирішили допомогти дитинці, закупили потрібні ліки, їжу, памперси та одяг. 

Сьогодні, коли наш журналіст перебував у лікарні, то одна з мам, котра лежить зі своєю дитиною поруч з хлопчиком, прокоментувала ситуацію так: "В дитбудинку нічого не дають, наші мами дають свої речі. Медсестра приносить нам дитину, ми переодягаємо, те, що ми маємо, те ми їм і даємо".

Медсестра, яка перебувала поруч в той час, додала: "В лікарні взагалі на цей момент з медикаментами сутужно, ми виживаємо, як можемо. Зі своїх грошей даємо, купуємо те, що треба. Кажуть, що з миру по нитці - бідному сорочка. Медсестри, які і так мають невелику зарплату, змушені за свої кошти купувати  необхідне для таких діток. Де ті кошти, що держава виділяє на таких діток? Адже часто буває так, що поступає не одна дитина, а кілька. І всім потрібно одяг, памперси та їжа".

Щоб детальніше розібратися у неоднозначній ситуації, ми взяли коментар у головного лікаря обласної інфекційної лікарні  Петра Гайдучика, який найперше підкреслив, що стан дитини зараз значно кращий, ніж при поступленні в лікарню і, якщо все буде добре, то хлопчика планують через два дні виписати.

"Дитбудинок таки мав прислати разом з дитиною няню, але невідомо, як у них там з людськими ресурсами. Де необхідне фінансування, теж варто питати у керівництва Будинку дитини. 

Щодо догляду, то, наприклад, у нас лежать 40-50 дітей, протягом декількох днів поступають ще 5 з дитбудинку. Питається: як медсестри мають вибирати, кого доглядати? Біля тих діток треба бути постійно, а якщо це робитиме наша медсестра, то хто буде з іншими дітьми? - каже головний лікар.

На запитання журналіста про те, що, коли дитина поступила у лікарню, то разом з нею не було ні одягу, ні ліків, ні харчування, Петро Гайдучик відповідає: "Розумієте, діти з будинку дитини - особливі. Вони вже з народження хворіють і мають багато вроджених вад, які постійно потрібно лікувати. Дітки часто хворіють ГРВІ, бронхітами, пневмоніями, кишковими інфекціями, відповідно на тому фоні, що часто лікуються - знижується імунітет. Звичайні ліки вже не діють. Потрібні дороговартісні препарати. Лікування може обходитися від 200 до 400 гривень на добу.  А виділяється на лікування дитини аж ... 6 гривень. Ми беремо завжди допомогу в Скандинавській місії - пишемо клопотання, вказуємо, скільки треба на лікування. Місія купує ліки і одразу нам привозить. Бо на лікування однієї такої дитини потрібно від 5 до 7 тисяч гривень".

Варто додати, що персонал лікарні вважає, що було б непогано, якби з Будинку дитини у таких випадках приїжджали няня або медсестра для догляду за дітками. 

***

Але ми таки не змогли уявити, як при сьогоднішніх цінах на ліки, можна щось зробити за суму в 6 гривень. Саме тому звернулися за відповідним коментарем до виконуючого обов'язки директора Волинського обласного спеціалізованого Будинку дитини Володимира Алейнікова.

Найперше, звісно, запитали, якщо дитина потрапляє з дитбудинку у лікарню, то хто її повинен доглядати, адже це обурило громадськість чи не найбільше. 

"Обласна дитяча інфекційна  лікарня є державною установою. Якщо дитина з Будинку дитини поступає в державний заклад (інфекційна або ж звичайна лікарня), то догляд повинен забезпечувати персонал лікарні, де вона знаходиться. Також потрібно врахувати дві речі: 1) на одну медсестру, яка перебуває з дітьми, припадає 6-8 дітей, 2) Будинок дитини - заклад закритого типу, тому, коли медсестра і поїде доглядати дитину в інфекційну лікарню, то може "підхопити" інфекцію, а у нас в закладі ж здорові діти. Отака дилема. Але, повірте, я багато років працюю, і те, що дитина поступила без нічого - неправда, у дитини все було. Інша справа, що коли дитина поступає в приймальне відділення, то лікарня переодягає в свій одяг. А той одяг, в якому була дитина - забирається назад в дитбудинок", - коментує ситуацію керівник Будинку дитини.

"Те, що була голодна - не може бути. Ми передаємо памперси, харчування, яких вистачить від 1 до 3 днів. Постійно тримаємо контакт з завідуючим відділенням, і якщо щось треба, то відразу передаємо. Залучаємо меценатів, спонсорів . Лікування забезпечує інфекційна лікарня. Тому це все неправда про брудну і голодну дитину.  Ви ж бачили щоки тої дитини??? Перед тим, як щось писати, треба було зв'язатися зі мною і розпитати про всі моменти, - обурюється Володимир Алєйніков, - можете подивитися на умови, у яких проживають наші діти".

Ми апелюємо до зауваження мами, котра лежала з хлопчиком в одінй палаті, і бачила, що дитина голодна і брудна. Пан Володимир відповідає: "Раніше ми давали змінний одяг, а потім у лікарні сказали, що у них є свій. Якщо щось потрібно, то нам кажуть і ми передаємо,  кофтинку там, чи повузнки. Тобто тримаємо постійний контакт".

Ситуація загострюється, бо реального виходу немає. Пробуємо уточнити у директора дитбудинку, який вихід з ситуації, якщо і в одному, і в іншому закладі не вистачає персоналу для обслуговування діток з Будинку дитини.

"Держава. От який вихід. Є відповідні договори, підписані з Міністерством охорони здоров'я. А лікування, скільки б воно не коштувало, також має забезпечувати держава. А так, то ми тримаємо зв'язок з лікарнями, якщо наші діти туди потрапляють. Треба памперси - даємо памперси, треба харчування - даємо харчування. Але головне ось це: МИ ПЕРЕДАЛИ З ОДНІЄЇ ДЕРЖУСТАНОВИ В ІНШУ ДЕРЖУСТАНОВУ", - підкреслює  Володимир Алєйніков.

"Загалом, то у нас проблема немає. Забезпечення вистачає, а от з персоналом значно важче. Хто хворіє, хто в декреті. Няні доглядають дітей, медсестри - контролюють стан здоров'я. Але  у нас немає їх стільки, щоб відправити у лікарню. А інші діти тоді будуть без нагляду? У інфекційній лікарні також є медсестри, вони можуть доглядати дитину".

Також ми поговорили з Наталією Марковою, завідуючою відділенням крапельних інфекцій, яка повідомила нам, що хлопчик Максимко дійсно перебуває у них. Привезли його згідно направлення лікаря з дитбудинку. Оскільки в дитини була температура, то її госпіталізували у відповідне відділення. У хлопчика множинні вади розвитку, а більшість пересічних громадян навіть не зрозуміють всіх його діагнозів.  Нещодавно переніс операцію, має хронічне захворювання нирок.

І хоча громадськість міста стурбована тим, що у дитини немає ні ліків, ні памперсів, ні їжі, пані Наталія заспокоює, що все необхідне є. А харчують дитину звичайною лікарняною їжею. 

Але, на нашу думку, ця історія ще не завершена. Адже, хто має доглядати за маленькою дитиною з дитбудинку - не вирішено. Вважаємо, що такі питання чітко мають вирішуватися на державному рівні.

Також у інфекційній лікарні сьогодні побували  Олександр Волянюк, голова Громадської ради при Волинській ОДА, а також громадські активісти Роман Будчик та Ігор Алексєєв. Вони пообіцяли забезпечити постійний контроль громадськості щодо нещодавних подій. Адже це ненормально, що не існує нормативного документу, котрий чітко роз'яснює, хто має доглядати хвору дитинку, у котрої немає рідних та батьків.

Зрозуміло, що і Волинська обласна інфекційна лікарня, і Будинок дитини діють у межах своєї компетенції, і що проблеми з молодшим медичним персоналом є всюди, але таких питань виникати не повинно взагалі.  Бо ці дітки і так обділені долею...

 Сподіваємося, що цей матеріал стане поштовхом для роздумів як для керівників відповідних державних структур, так і для лучан.

Бо читати без сліз, як однорічна дитина спокійно лежала і бавилася шматочком кольорьового паперу - неможливо. 

Так, правда у кожного своя, але потреби і проблеми Максимка - найважливіші.