Дитячі самогубства: що потрібно знати, щоб вберегтись

Що потрібно знати про "Море китів" і дитячі самогубства, аби біда не прийшла і до вашої родини?

Своїми думками стосовно цієї проблеми поділився священник, публіцист, місіонер Євген Заплетнюк на bogoslov.org.

Він наводить 10 основних пунктів, які розкривають справжні причини і мотиви дітей-суїцидників, а також викриває справжніх винуватців трагедій.

1. Самогубства вивчені ще до нас. Феномен суїцидів на даний час прекрасно досліджено. Уже сьогодні психологія та психотерапія оперує значним масивом інформації про виявлення, спроби запобігання та після-суїцидальну адаптацію для тих, хто вижив. Жодна інформація, яку ми отримуємо сьогодні зі ЗМІ про самогубства не може суперечити тому, що кажуть спеціалісти-практики. І навпаки. Тільки тоді, коли висновки журналістів чи будь-яких авторів, які публікують свої тексти на цю тему, збігаються з висновками психологів чи лікарів, ми можемо брати їх до уваги. Не можна так просто прийти і сказати: я знаю про це щось таке, чого ніхто не знає.

2. У історії про «китів» російське коріння. Історія про групи в соціальних мережах, які провокують молодих людей до самогубств з’явилася в Росії і набула особливого розголосу після статті в одній відомій газеті. Автор тексту не маючи знань про те, що відбувається насправді, захотів звернути увагу громадськості на проблему існування в соціальних мережах особливих тематичних пабліків, які начебто змушують своїх учасників покінчувати життя самогубством. Вона стала справжнім хітом, який буквально шокував, налякав і зацікавив громадськість. Все що пов’язано зі страхом, смертю та дітьми читають особливо активно.

Пишучи про такі непрості теми треба бути дуже обережними, щоб у своїх намаганнях розкрити тему, не зробити її привабливою, не навчити людей, які ніколи про це нічого не знали, як їм потрібно діяти в кризових випадках. Психологи зауважили, що кожна нова згадка у ЗМІ про звершене самогубство викликає ланцюгову реакцію і хтось неминуче продовжує це страшне дійство. 

3. Інтернет не несе загрози дитині більшої, як реальність. Слід чесно визнати, що інтернет не впливає суттєво на бажання людини себе вбити, якщо раніше вона цього не планувала. Не всі люди, які користуються Інтернетом, навіть із тих, які є учасниками суїцидальних пабліків, є потенційними самогубцями чи будуть готові це зробити за першою вимогою адміністрації якоїсь групи. Тому правильніше буде говорити не про те, що групи для самогубців роблять хворими раніше здорових людей, але що подібні групи вже з самого початку приваблюють до себе тих людей, у кого давно живуть подібні бажання. Не дивлячись на те, що психіка підлітків, зазвичай, є надзвичайно крихкою та нестабільною, все ж, молоді люди, які виросли в нормальних родинах, які мають здорові стосунки з батьками та ровесниками, мають якісь хобі чи зацікавлення, певну життєву мету, навряд чи з легкістю дозволять переконати себе в тому, що серед безлічі інших цікавих занять сьогодні їм просто конче необхідно наклас-ти на себе руки.

4. Страшна правда про те, кому ще потрібні такі пабліки. Люди, які наклали на себе руки, начебто, під впливом суїцидальних пабліків, виховувалися у неблагополучних, або прямо проблемних родинах. У них були очевидні труднощі з батьками, однолітками та з самими собою. Нагадаю, що середнє «класичне» самогубство від задуму до реалізації виношується близько чотирьох місяців. За цей час людина шукає підтримки від рідних і людей поруч, які б змогли їх відмовити від цього. Очевидно, за цей час чимало людей відмовляються від такої ідеї, принаймні на якийсь час. І тільки коли сподівання отримати підтримку виявляються марними, і дитина вкотре переконується, що ніхто з тих, кого вона вважала найближчими для себе взагалі її не чує та не бачить її страждань, вона хоче припинити діяльність власної свідомості кардинальним способом. Самогубство – це завжди спосіб привернення уваги, хоча б до мертвої себе. 

5. Здорові діти – не схильні до аутоагресії. Що робити, щоб нашій родині чи в нашому оточенні не сталося чогось жахливого? Коротко відповісти на це питання я можу словами відомо афоризму: все в цьому світі або наслідок любові, або наслідок її нестачі. 

6. Знайти золоту середину. Із одного боку ми маємо давати дітям необхідний простір для самореалізації, для відкриття себе світу та власних пошуків. Із іншого – цим ми не повинні виправдовувати власну байдужість до того, що з нею відбувається. Для здорових стосунків маємо цікавитися життям своїх близьких. Ми повинні бути поруч коли це необхідно. Наші діти повинні знати, що в них завжди є батьки та близькі люди, які стануть на захист від усілякого зла та неправди. 

7. Загроза не лише в «пабліках смерті». Ви не маєте насильно записувати дитину на 1544782 гуртків. Ви маєте помітити в своєї дитини щось таке, що особливо робить її щасливою та дати їй це!Дитина повинна бути щасливою, а не “багатогранною”. Зрештою, нещасливі ніколи не стануть багатогранними. Ви повинні зробити так, щоб ваші діти з посмішками прокидалися щоранку, а не з жахом, щодня багато років, своїми першими думками мати: «знову сьогодні ті кляті іноземна, музика та макраме». Домашнє насильство – це не тільки коли тебе б’ють або гвалтують, але коли змушують проживати життя іншої людини, замість свого. 

8. Все наше життя – це гра. Але в оффлайні.  Чи є підліткові самогубства значною проблемою? Так, звичайно є. У невблаганній статистиці самогубств, перший пік самовбивств завжди припадав саме на підлітковий вік. Проте, справа не в синіх китах і не в діячах, які через групи намагаються впливати на психіку дітей. Просто, ми маємо бути більш уважними до своїх дітей. Та й не тільки дітей. До всіх, хто біля нас. У цілій низці випадків самогубств дуже часто офіційно фігурує вирок: «доведення до самогубства». 

9. Психологом бути не обов’язково. Обов’язково бути небайдужим.  Вам не обов’язково ставати професійними психологами, для того, щоб налагодити зі своїми дітьми нормальні стосунки. Буде просто прекрасно, коли ви хоча б іноді будете читати книжки на психологічні теми та спілкуватися з психологами та психотерапевтами. Надто часто ми завдаємо страждань своїм близьким лише тому, що вчасно не дізнались та не зрозуміли про себе певних речей. Дуже часто діти страждають саме через пасивність і духовну душевну деградацію своїх батьків. Для того, щоб не хворіли діти, в першу чергу потрібно лікувати батьків.

10. Віруючим людям допомагає Господь. І невіруючим теж, але менше. Сміливо можна стверджувати, що саме наявність у людини релігійного, духовного життя є запорукою її повноцінного, наповненого сенсом життя. Християнин не лякається труднощів, бо за ними бачить мету. Він із самого початку сприймає своє життя як певне випробовування, тому дивиться на власні проблеми не під тиском емоцій, а з позиції вічності. Він не живе ілюзіями та не ставить себе на місце Бога, як це роблять невіруючі. Тільки ми, віруючі в Христа, знаємо, що немає таких проблем, через які себе варто вбивати. І саме тому, в нашій ієрархії цінностей самогубство – найбільший гріх. Бог любить вас, і ніколи не покине. Пам’ятаймо про це. Щоб не сталося з вами. Вихід завжди!