"Гніздо горлиці": вартісний український продукт про заробітчанку в Італії

«Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка – перший повнометражний український фільм про заробітчан, що знімався на Буковині і в Римі. Основа  стрічки  – одноіменний кіносценарій Василя Мельника, за який він у 2012 році отримав диплом літературної премії «Коронація слова».

Фільм "Гніздо горлиці", на перший погляд, простий як двері: невлаштованість життя відправляє жінку на заробітки в Італію. Її подорож абсолютно авантюрна: вона не знає мови, не має досвіду і по суті прирікає себе на страждання. Побутову і давно прочитану історію на екрані особливою роблять Римма Зюбіна та Віталій Лінецький, які зіграли головних персонажів – Дарину та Митра. Їхні герої – правдиві на екрані кожної хвилини, переконливі і справжні в кожному видиху і погляді. 

горлиця1

Дарина їде до Рима втомлена і залякана – великі запалі очі із синцями, які відтіняє синій розтягнений светр, куца ґулька із волосся бляклого кольору. Додому ж  вона повертається наче розквітлою – із короткою зачіскою вогняного кольору, рум’яним обличчям і втомленими, але все одно гарними очима із важким поглядом. Під її серцем б’ється ще одне життя.

горлиця2

Створений образ Митра – це найбільшою мірою талант Віталія Лінецького. Він зробив абсолютно звичайного персонажа цікавим – в інтонаціях, у поглядах, у тих сценах, які на екрані залишаються статичними, але відбувається внутрішня дія – всередині самого героя.

Римма та Віталій – актори театру, також обоє мають великий досвід роботи в кіно. Абсолютно органічно вони звучали в західноукраїнській манері говорити: «Слава Йсу! – Слава Богу навіки!», «Най би тя шлєк трафив»…

Так само не різала вухо і не заважала італійська мова: у фільмі знялись Мауро Кіпріані – Алессандро, роботодавець Дарини, та Ліна Бернарді – його мати Вітторія. Правдива і чесна, майже документальна сцена, знята у греко-католицькому храмі – літургія, на яку приходять українки: в кадрі і справжні українські заробітчанки.

Історія про гніздо однієї горлиці, яка навіть не боролась за своє щастя, а ступала по вже наперед випробуваному і перевіреному іншими маршруту, аж допоки життя не внесло інших запропонованих обставин. 

Режисер і його команда приховали чи то оздобили прикру і болючу для українського суспільства історію поетичністю: побачити красу за працею покоївки або ж її блуканням нічним Римом, показати самотність і розчарування чоловіка, прикрашені світлом зелених ліхтарів.

Одна із найбільш емоційно виразних сцен, коли розгніваний Митро йде на світанку по порожньому мості: все навколо сіре, туман, він одягнений у незмінну ватну куртку і кепку, в очах – порожнеча і розчарування в реальності, що межує із болем… Віталій Лінецький зовсім не по-побутовому зобразив свого типового героя Митра.

Він створив образ звичайного чоловіка, який випиває, робить все по-своєму, навіть, якщо це неправильно, і найстрашніше – сам наполягає, щоб дружина їхала в Італію на заробітки. Але глибоко всередині його герой самотній, розчарований та ображений. Актор майстерно і безмежно талановито робить видимими ці переживання, які могли бути непоміченими, так, що викликає співчуття.

Дарина, як і кожен інший герой у фільмі, заручниця ситуації – вона не готова бути сильною від початку, обставини змушують її такою стати. Коли розв’язка вже близько – десь на енергетичному рівні відчувається, що все має бути добре, героїня набралась сили, з якою далі буде вирішувати усі проблеми, візьме кермо у свої руки… Це пряме попадання авторів у типовий образ жінки працює – глядачки розуміють, що вони не одні такі.

Щоправда, Дарині дуже (аж не по-справжньому) пощастило із італійцем – роботодавцем. Занадто він, як на типовість цієї історії, добрий і розуміючий. Може, і справді навіть захоплений нею. Його мама – італійка – дуже виразний типаж: спершу знущається, а потім навіть ніби приязнь проявляє, коли просить залишити їхній будинок, дає гроші… А могла б і просто вигнати.

Олександр Земляний – оператор – увів у кадр символи та переходи, що легко прочитуються і сприймаються: вода, що постійно тече із джерела, як і пісочний годинник – відмірює час, в одному із останніх кадрів відображення Дарини роздвоїлось у трюмо так, що в одному дзеркалі вона із Митром у ліжку, в іншому – сама…

Віталій Лінецький загинув у 2014 році, коли фільм ще не був до кінця знятий. Як відомо, виробництво стрічки кілька разів припинялося, і згодом починалося знову – після n-нного переписування сценарію. Все-таки фільм відбувся! Можливо, збільшення кількості національного кінопродукту  з часом втихомирить голод за своїми, неодмінно якісними, прокатними речами. Адже "Гніздо горлиці" - це направду добротне українське кіно, яке містить у собі всі складові успіху: зрозуміла історія, переконлива гра акторів, цікаві діалоги, хороша операторська робота і музика.

горлиця3

горлиця4

горлиця5

За матеріалами: Твоє місто, Точка доступу, Еспресо.