Психологи назвали причини вступу підлітків у "групи смерті"

Психолог та голова секції сімейної терапії громадської організації «Українська спілка психотерапевтів» Олена Добродняк розказала про про мотиви, якими керуються підлітки, вступаючи до таких спільнот, як "Синій кит", про те, чи варто надавати великого розголосу цій проблемі та як бути стурбованим батькам.

Про це повідомляє ІА Дивись.infо. Журналісти цього видання поставили декілька питань фахівцю.

"Пані Олено, чи реально взагалі такими методами, які використовують адміністратори «груп смерті», довести людину до самогубства?"

"Звісно, що людину таким шляхом можна довести до самогубства. Десь рік тому я почула від дитячих психологів з Києва про те, що ця проблема з Росії прийшла в Україну. Тут складно щось об’єктивно дізнатися, тому що прямих звернень до мене не було. Я користуюся інформацією звідти, звідки і решта".

"На вашу думку, чи потрібно поширювати інформацію про «групи смерті»?"

"Зараз є дві позиції. Перша полягає у тому, що оскільки така біда існує, потрібно бути напоготові, знати, про що йде мова. А друга полягає у тому, що таке бурхливе обговорення саме по собі може шкодити, тому що, якщо хтось не знав, то тепер вже знає про ці групи.

Наприклад, я, коли дізналася цю інформацію, поговорила зі своєю дитиною, дивилася на реакцію, пробувала розуміти, як він до того ставиться. Для мене це було важливо. Я би радила всім батькам поговорити зі своїми дітьми. Єдине, що це потрібно робити розумно.

Для мене ж, як виключно для психолога, отримана інформація стала сигналом того, що я почала думати: що робити, якщо до мене звернуться по допомогу у такій ситуації. У мене є, наприклад, гіпотеза, що якби такі люди звернулися, то можна було б використовувати той психологічний арсенал, який існує для роботи з людьми, що потрапили у секти. Тому що, на мій погляд, тут є певна паралель.

Варто розуміти, що інформації про самогубство, наркотики та інші жахливі речі є багато і у тих самих фільмах. Але ж не всі діти починають робити щось з побаченого. Діти, які тільки почули інформацію і починають щось шукати, копіювати — це вже саме по собі є проблемою, сигналом, що щось не так".

"Чому керівники «груп смерті» беруться до такої справи — доводити дітей до самогубства?"

"Цього я не знаю, але було б важливо дізнатися мотиви. Бо із сектами — зрозуміло. Це влада і гроші. Який зиск для тих, хто організовує ці речі, мені важко сказати. Хіба що це якесь відчуття влади також, бо ця особа каже собі: «Я організовую такий інформаційний простір, в якому люди роблять те, що я їм кажу». Але це питання влади дуже схиблених людей. Тут явні порушення психіки".

"Які діти знаходяться у зоні ризику?"

"Я роздумувала над тим, які типажі дітей схильні до такого. Розумієте, ця тема не нова. Зараз це трошки вщухло, але ще декілька років тому були популярні такі напрямки, як емо або готи. Їм притаманна та сама тематика віршів, переживань. Єдине, що вони не були настільки поведінково агресивні. Тобто вони про це говорили, писали, але це був більше антураж.

Їм було важливо, що є така спільнота, де всередині один одного вони розуміють, а назовні такого немає. Вони об’єднувалися на моменті своєї особливості, багато говорили про смерть, але, як правило, нічого жахливого не робили.

Ті дві категорії, які мені приходять на думку, трохи протилежні:

• одні — це дійсно депресивні діти, які мають занижену самооцінку, які не мають авторитету, визнання чи не отримали потрібної уваги. Зрозуміло, що тут мають місце порушення контакту у сім’ї і у дитячому соціумі. Тоді вони можуть дійсно на цій депресивній хвилі абсолютно серйозно думати про те, що життя не має сенсу. А такі групи підкріплюють той депресивний компонент, який у нас є.
• Друга категорія — це діти з демонстративністю, яким дуже важливо бути не такими як всі, особливими, загадковими. Але такі діти у такій організації мали би бути до певного моменту, бо у них має спрацювати інстинкт самозбереження. Вони не хочуть померти, а прагнуть бути на виду".

"Чи та схема, за якою працюють адміністратори груп, професійна? Всі ці завдання, дзвінки в один і той же час тощо".

"Я думаю, вона створена тими, хто на цьому розуміється. Я вважаю, що самі підлітки цю систему розробити не могли. Тут присутній елемент навіювання, тут присутній і шантаж, бо діти, які хочуть «зіскочити», отримують погрози, їм кажуть, що можуть померти близькі та друзі тощо. Але асоціальні діти могли взяти вже готовий матеріал.

З точки зору духовності — це патологічно. Тільки бездуховній людині може прийти в голову вигадати щось таке, при чому іншій людині не захочеться жити. Схеми доведення до самогубства існують давно. Вони використовувалися у всіх спецслужбах, включно з використанням гіпнозу. Але це закриті технології. Можливо, зараз ці закриті технології пробують впровадити на рівні експерименту, а Інтернет цьому сприяє, дає доступ до мізків. Утім на 100% стверджувати цього я не можу. Це лише припущення.

Куратори сект завжди створюють дистанцію між сектантами та їх рідними. Тут також це відбувається. Ну а друга причина банальна — це підлітки. Для них характерно те, що вони починають дистанціюватися і сепаруватися від дорослих. Це необхідний етап, бо для того, аби стати самостійними, їм необхідно мати свої секрети. Жахливо, що ці таємниці стають такого ґатунку.

Крім того, якщо їм погрожують життям близьких, вони тим більше не можуть сказати. Цей прийом використовується при будь-якому шантажі: якщо ти щось комусь скажеш, то це може статися просто тут і зараз. І дітям невідомо, чи дійсно за ними стежать".

"На які зміни у поведінці дітей батькам слід звертати увагу, аби попередити трагедію?"

"Тут складно. Я думаю, що ми, батьки, мали би просто не губити контакт зі своїми дітьми. Ми можемо не знати подробиці того, де і що вони говорять, але ми маємо розуміти їх психологічний стан. Чи не замкнені вони, чи не закриті, чи вони не виглядають нещасливими, незадоволеними, чи є у них нормальні, «живі» друзі, крім віртуальних.

Спробуйте собі уявити, що дитина, яка контактує з батьками, більш-менш зайнята, ходить на спортивні секції абощо, там втомлюється, спить вночі, а не сидить у комп’ютері, потрапить у таку ситуацію. Це малоймовірно.

Але якщо дитина невесела, живе не реальним життям, а фантазіями, мало спілкується з дітьми, каже, що школа непотрібна, вчитися немає сенсу, бо все взагалі немає сенсу, це ознаки того, що дитина якщо і не є у цій організації, то вона у зоні ризику".

"Батькам варто спробувати самим розібратися, якщо є якісь підозрілі ознаки, чи краще звернутися до психолога?"

"Я думаю, що будь-які батьки будуть спочатку самі розбиратися. І до психолога у перший день не бігтимуть. Але якщо вони бачать, що контакт не встановлюється, не виходить розібратися, то безумовно, хай пробують звертатися. Тим більше є ознаки, на які треба звертати увагу: на порізи, на цифри на стіні, на певні картинки. Оця інформація є важливою. Якби люди не знали, то що поганого в картинці кита на стіні? Прекрасна тварина. А тепер ми вже знаємо, що у цій ситуації  потрібно насторожитися".

ІА Дивись.info також дізналася думку психіатра, завідувача психотерапевтичного Центру комунального закладу «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Сергія Рослюка.

Спеціаліст підтверджує слова Олени Добродняк про те, що діти вступають у такі групи через брак уваги та додає, що підліткам притаманно «збиватися» в ігри по інтересам: чим драйвовіше, тим цікавіше.

«Раніше це були райони, двори, вулиці, останніх десять років, вони збиваються не у живі, а в онлайн-товариства. Підлітки потребують такого спілкування, їм необхідно відчувати себе членом якоїсь групи, бути учасником якоїсь акції, — каже психіатр. — Років 30-40 тому підлітки також робили ризиковані речі: бавилися у козаки-розбійники, ганяли по дахах, деревах, стріляли з самопалів тощо».

Сергій Рослюк вважає, що ці групи не мають якоїсь особливої технології доведення дітей до самогубства.

«Що потрібно підліткам? У них вірять, вони є учасниками спільноти, їм дають якісь драйвові завдання. Все», — переконаний психіатр.

Натомість він додає, що елементи «гри», які вимагають від учасника прокидатися в один і той же час, а пізніше — не спати кілька діб — це елемент під’юджування, мовляв, а тобі слабо?

«З іншого боку збивається ритм добовий, ритм сну. Іде психічне виснаження. І коли є психічне виснаження, тоді дитині легше навіювати щось», — підсумовує фахівець.

Виходить, що тема «груп смерті» далеко не нова для нашого середовища. Та й зі слів спеціалістів стає очевидно, що на порожньому місці дитина ніколи не буде вступати до таких спільнот та завдавати собі шкоди. Все упирається в одне: наскільки вона щаслива у цьому світі.