БЛОГ СТЕФАНІЇ ЯЧКОВСЬКОЇ: 300 гривень у целофані

Відсвяткували-відгриміли 8 Березня. 

Свято вельми неоднозначне, яке потрактовує кожен так, як вважає за потрібне. Одні вважають його залишком "совдепії", інші - днем, коли варто обов'язково придбати "дєжурні" квіти та подарунок, ще інші - йдуть на мітинг, щоб захищати права знедолених і принижених жінок у патріархальному суспільстві. Одним словом - кожному своє.

Але сьогодні хотілося б поговорити дещо про інший аспект цього "квітково-цукерково-подарункового" свята - гроші.

Давно відомі істини, що грошей мало не буває, а також, що щастя не в грошах, а в їх кількості. 

Але вчора, походивши по квіткових рядах неподалік ЦУМу, - я була шалено вражена. Нещасний тюльпан - 20-25 гривень, гілка ромашок - 50 гривень, пристойні троянди (за одну штучку) - від 70-80 гривень.

Сталося так, що через хвилин 15 зустріла знайому з гарним букетом, котрий їй подарували на роботі - 7 красивих троянд. Обмінявшись привітаннями, я запитала, чому ж вона така сумна. Відповідь мене неймовірно вразила...

Виявляється, у неї тривалий час проблеми у матеріальному плані. А цей букет став для жінки каталізатором негативних емоцій.

Логіка проста: в середньому такий букет коштує гривень 300-400. А їй треба гроші.

Звісно, не йдеться про те, щоб відверто всім говорити про проблеми чи просити у когось кошти.

Але якось дуже стає сумно і боляче, коли бачиш оте море квітів - і хворих дітей на фото у ФБ; розкішні букети "зі 101 троянди" - і людей, у котрих немає грошей навіть на хліб; та й навіть взяти мою знайому, чи зможе вона радіти квітам, знаючи їхню вартість і паралельно усвідомлюючи, що у гаманці порожньо.

Так, квіти це дуже гарно. Гарно щодня, а не тільки у восьмий день місяця Березня, але насправді не все так просто...

Я не закликаю переводити флористику в умовні одиниці, я прошу, ні, не прошу, бо не маю на це жодного морального права, - я просто хочу сказати, що потрібно інколи зайвий раз подивитися людині в очі, запитати, поцікавитися її життям, бо воно, життя оте, таке багатогранне, що ніколи не можна знати, що ж і з тобою буде завтра.

Бо й справді, виникає неймовірний когнітивний дисонанс, своєрідна утопія, коли в руках, приміром, подарований дорогий шкіряний гаманець, а у ньому нічого немає. Точно те ж саме з квітами.

Я не писатиму речей типу "не купляємо квітів - віддаємо всі гроші в зону АТО", або ж "все для дітей з дитбудинку". Ні. Я не хочу моралізаторствувати.

Я просто пригадую очі своєї знайомої. 

"Ну, от нема зараз. Нема і край. Будуть пізніше, а треба вже", - каже вона. А в руках букет, котрий коштує поза 300 гривень.

Сумно. Будьмо трішечки добрішими ... якось так.

Автор: Стефанія Ячковська

Блоги є матеріалом, які відображають винятково точку зору автора. Вони не претендують на  всезагальну об'єктивність та всестороннє висвітлення проблеми.
Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія.