«Чуваки, віскарика у нас немає»: білоруський гурт «Дай Дарогу» про алкоголь, наркоту та молоковоз

У п’ятницю, 21 квітня, у ЛучеSк Пабі міста Луцька відбувся концерт білоруського гурту «Дай Дарогу». Відверто кажучи, репертуар колективу дещо хуліганський, проте панк, перемішаний із драйвом та нестримною енергією, підніме із крісла навіть «запеклого зануду». Тут і нецензурна лексика, і буденні тексти, і навіть легка дотепність авторів. Інформаційному агентству «0332.ua» випала нагода поспілкуватися із гостями перед виходом на сцену. До слова, фронтмен гурту Юрій Стильський зайшов до пабу кульгаючи. Пізніше хлопець пояснив, що на кордоні підвернув ногу. Проте настрій Юрка не змінився й він пообіцяв «рвати публіку», сидячи на стільці.

Звісно, першим запитанням, що цікавить нас, є «чому гурт має назву «Дай Дарогу». Ознайомившись із творчістю білоруських артистів, прослухавши їх пісні, в яких доволі велика кількість нецензурних слів, мабуть,  було б логічніше назвати цей гурт «Дай в морду», або ж «Дай щигля». Але ж ні, у Вікіпедії вибиває панк-рок гурт із назвою «Дай Дарогу». Як не дивно, вокаліст  Юрій, оцінивши нашу креативність, пояснив існуючу назву колективу.

«Діло було близько 20-ти років тому. Я вже толком й не пам’ятаю чому саме так вирішили назватися. «Дай Дарогу» – доволі дзвінко звучить. Я б сказав, це навіть «кричуща» назва. Нам так хотілось і ми намагаємось відповідати цій назві», - пояснює фронтмен Юрій Стильський. 

Ми всі неодноразово зустрічали людей, які «клято вірять», що не змогли б жити без улюбленої справи. Як не дивно, така наївна впевненість часто зустрічається серед людей, які займаються творчою діяльністю: танцюристи, музиканти, вокалісти, поети й художники тощо.

«Якби у моєму житті не було музики і моєї групи, то я, мабуть, став би чи спортсменом, чи художником. Я не фанат футболу, мені ближче легка атлетика», - каже Юрій. А бас-гітарист Сашко, сміючись, додає: «Стрибки у довжину з розбігу!».

Своєю чергою, той же Сашко (Олександр Закржевський, - ред.) задумався над питанням, а згодом здивовано відповів: «Навіть не знаю. Ну якщо не музика, то що? У мене немає інших варіантів. Питання насправді дуже цікаве. Фіг його знає, ніким би не став. Може б кліпмейкером якимось. У будь-якому випадку моя професія була б тісно пов’язана із мистецтвом».

Запитання так зацікавило вокаліста Юрка, що той охоче став приміряти на себе безліч професій.

 «Я б тоді молоко возив. А що? Молоковоз – класна машина», - сміючись, уявляє себе за кермом фронтмен гурту.

Також білорус зізнався, що йому б личила професія казкаря, бо у соцмережах частенько викладає авторські творіння. А ще Юрій пише картини маслом, тому без музики він би не пропав. Талановиті люди талановиті у всьому.

Кожен гурт традиційно асоціюють із якоюсь піснею. «Океан Ельзи» часто пов’язують із композицією «На небі» чи «Все буде добре». Хлопці із «Дай Дарогу» припускають, що їхні слухачі асоціюють гурт із піснею «Прыгай в коляску» чи «По-синему».

На запитання, що народжується швидше - музика, чи текст, Юрко відповідає, що перше й друге з’являється одночасно.

«Як правило усе робиться паралельно. Можливо, інколи спочатку на язику крутиться текст, а вже музику змінюємо 100500 разів. Але найчастіше і музика, і текст разом народжуються у голові. Щоб довести пісню «до фінішу» інколи треба півроку. Буває, що за день ми «склепали» новий твір, а інколи «виношувати» текст треба півроку і ще стільки ж часу слід витратити для того, щоб «родити  музику», - резюмує Стильський.

До слова, пісню «Велик» Юрко написав за один день, а ось над твором «Увольте» гурт працював майже рік.

У багатьох артистів існує так званий «ритуал» випити перед виступом. Хлопці ж вважають,  що вживати спиртне перед концертом зовсім не обов’язково.

«Наллють – добре, не наллють – нічого страшного. У нас немає традиції випивати перед виходом на сцену. Бувало таке, що вживали, аби розслабитись, аби не було якогось там проносу (сміється, - ред.). Якщо немає що випити, то можемо й не пити, бо у нас немає такої залежності, ритуалу подібного теж немає. У райдері, звісно, вказано, що мусить бути «флакон віскаря», але якщо організатор зателефонує і скаже «Чуваки, віскарика у нас немає», ми не засмутимось. Здоровіші будемо», - розповідає один з учасників колективу.

Ті, хто «зависає» на піснях гурту «Дай Дарогу», чи хоча б раз краєм лівого вуха чув їх текст, зауважив би, що хлопці не соромляться вживати нецензурну лексику. Натомість Юрій та Сашко запевняють, що лайливий сленг у їх текстах не для того, щоб привернути увагу і навіть не заради того, аби втримати постійну публіку.

«Цим ми не приваблюємо слухачів і не хочемо когось втримати. Тексти дуже близькі до народу і теперішня молодь без таких слів, практично, не спілкується. У нас же «битовуха і соціалка», - пояснює присутність у тексті нецензури бас-гітарист Олександр.

Під час розмови було важко оминути тему війни. Як виявилось, хлопці мало цікавляться новинами в Україні і єдине, що їм відомо – це те, що «десь хтось воює».

«Ми нічого толком й не знаємо. Чули, що десь тут хтось воює. У 2014 році ми катались по території України так само, як робимо це зараз. Чули таку фігню, що люди ходять з автоматами, залякують когось, але ми завжди надіємось на краще і думаємо, що нас це не торкнеться. Надіємось, що з приїздом в Україну нам не вручать автомат і не скажуть «хлопці, ви попали». Тут все спокійно ніби», - розповідає соліст.

«Звісно нас лякали, що не доїжджаючи до Ковеля, наш автобус зупинять, усіх виведуть, обкрадуть і всяке таке. Такі плітки ходили, але ми чомусь не вірили. І, насправді, ми не побачили якоїсь війни, автоматів і тиску», - додає гітарист.

Мабуть, кожній людині було б цікаво дізнатись, як проходить день у зірок. Всі думають, що відомі люди живуть не таким життям, як ми з вами. Так, Юрій Стильський розповів, що майже кожен день групи крутиться у ритмі репетиції.

«Якщо це вихідний, то я прокидаюся, приймаю душ, роблю зарядку і йду гуляти по сонячному місту, або ж катаюсь на роликах», - резюмує Стильський.

Якщо ви заглянете у Вікіпедію, щоб «нарити» щось про цей гурт, то вам у очі кинеться взяте у лапки слово – «хулігани». Стало цікаво, чи хлопці хулігани лише у своїй творчості, чи у повсякденному житті теж.

«Ну не знаю…, - задумався один із членів колективу. - Я зараз трішки відійшов від цього хуліганства. Раніше мав справи з наркотиками, з поганими й нездоровими компаніями. Саме тому ходили плітки, що у мене і СНІД, і що я не можу двох слів без мата зв’язати, і друзі у мене – бандити, і всіляка така маячня. Зараз трішки час змінився й поняття добряче переосмислив, тому хуліганство залишилося лише у текстах», - ділиться один учасник гурту. 

Якщо ви ніколи нічого не чули про названий вище гурт і у ваше око випадково втрапив анонс про приїзд хлопців із «Дай Дарогу», Юрко із Сашком наводять кілька фактів, чому слід обов’язково відвідати їх концерт.

«У нас присутній унікальний драйв. На нашому виступі важко встояти на ногах. До того ж, присутність на нашому концерті – це, перш за все, урок фізкультури та вокалу, бо ми, як правило, поєднуємо два в одному. Пізніше ти прийдеш додому й розкажеш мамі й бабусі про те, що на чудовому концерті «Дай Дарогу» тобі в обличчя прилетіла підошва від кедів (сміються, - ред.)».

Особливість цих білорусів у тому, що вони не «косять» під інші відомі гурти. У їх репертуарі самобутня музика, хлопці нікого не наслідують і не мають кумирів.

«У нас своя хвиля і завдяки цьому ми залишаємось унікальними і працюємо на власний ринок. Ми не намагаємось сподобатись комусь, співаючи на англійській», - такими словами завершилась розмова із бас-гітаристом та солістом білоруського панк-рок гурту «Дай Дарогу». А далі були танці.