ОЛЕНА ТРЕТЯК: Українці переТРУДИЛИСЯ

Хтось із вітчизняних гумористів колись жартував: «Якось я розповів іноземцю скільки днів і з якого приводу ми не працюємо. Тоді він із здивуванням у мене запитав: «То коли ж ви втомлюватися встигаєте?». Можливо було б це смішно, якби не було так печально…

Раніше українець завжди асоціювався із важкою працею, із сільським господарством, із землеробством… Зараз важко сказати, що українці багато працюють. Тепер кожен тільки й думає: як легше й простіше розбагатіти, де би «схалявити» чи отримати щось задарма.

Нам простіше виїхати за кордон і працювати на благо інших держав, аніж вкладати зусилля в своє. Ми звикли «розбазарювати» усі інтелектуальні та робочі ресурси по Америках, Європах, Канадах, тощо.

Може й добре, що вже немає поняття «работать на благо Родины», але разом з ним зникло й поняття «працювати» як таке. Ні, не можна сказати, що тепер українці взагалі нічого не роблять. Ніби й роблять… Просто багато хто лише робить вигляд. Такий вид діяльності набув особливої популярності після революційних подій, що так сильно сколихнули Україну в 2013-2014 рр. Ми конкретно вийшли з ладу і вже стільки часу не можемо повернутися в нормальний стан. Той, хто раніше байдикував – тепер крутий громадський діяч, і навіть якщо немає причин для дебошу – ми їх знайдемо; хто не міг себе приткнути по життю – ветеран АТО, який досі не може зняти з себе форму і піти на роботу. Є й такі, що продовжують займатися волонтерством, проте допомогу вони уже збирають на СВОЇ потреби.

Я в жодному разі не хочу образити тих людей, які справді доклали масу сил та здоров'я на благо нашої держави (бо таких справді багато), але давайте будемо чесними: ці люди уже давно виконали свою місію і повернулися до нормального життя. Вони виклалися на повну, зробили усе від них залежне і тепер лише з виключних потреб повертаються до своїх революційних чи воєнних образів.

Дуже неприємно це констатувати, але добряча частина українців суттєво розлінилася. Ми уже не той роботящий народ, який своєю працею міг здолати будь-які проблеми і перемогти будь-яку кризу. На жаль, у яку сферу діяльності в Україні не зазирни – безлад, занепад, розруха.

Так який, вибачте, День (точніше дні) солідарності трудящих ми щороку відзначаємо шашличками та випивкою? З якими трудящими ми солідарні? З тими, що в 19 столітті в Америці надривалися по 18-20 годин на роботах (які й заснували цей день своїми протестами та боротьбою за коротший робочий день), чи з українськими кріпаками, які не один десяток років марнували життя та здоров'я на панів? Чи може ми солідарні з працівниками європейських країн, які справді повноцінно виконують свої обов’язки, вчасно приходять на роботу і не жаліються на умови праці?

Напевне, українцям уже давно час замислитися: бути солідарними з усіма і у всьому чи бути повноцінними та достойними?

Ніхто не каже відміняти усі на світі свята та державні вихідні, але якщо ми уже відзначаємо День трудящих, то в інші дні справді трудимось! Якщо відзначаємо День жіноцтва, то і в інші дні з щирою повагою ставимося до жінок; якщо святкуємо День Незалежності, то справді почуваємось і поводимо себе як НЕЗАЛЕЖНІ!

Давайте не будемо лінивим народом, який живе тільки від свята до свята, заглядає, аби йому щось вділили і який лише створює видимість праці. Давайте дійсно будемо трудящими своєї держави. Може й вона колись віддасть нам своє…