У Луцьку вшанували пам'ять розстріляних в’язнів Луцької тюрми (ФОТО)

В обласному центрі Волині скорботною ходою та покладанням квітів вшанували пам’ять жорстоко розстріляних органами НКВС в’язнів Луцької тюрми, - пише ІА «0332.ua».

Захід розпочався із скорботної ходи від Свято-Троїцького кафедрального собору. До вшанування пам’яті земляків долучилися представники міської та обласної влади, духовенство та небайдужі лучани. Близько сотні людей пройшли центральною вулицею міста до того страшного місця, де лишилися спочивати жорстоко розстріляні у 1941 році в’язні Луцької тюрми.

Під час ходи, містяни клали квіти пам’ятників полеглих земляків та вшановували їх пам’ять хвилиною мовчання. За словами виконувача обов’язків Луцького міського голови Ігоря Поліщука, близько 2 тисяч людей, патріотів власної батьківщини, в один момент цинічно позбавили життя.

Це, каже Поліщук, був злочин тоталітарної системи, яка до сих пір намагалася приховати цей історичний факт. Але, цьогоріч, здійснюючи розкопки, історикам таки вдалося віднайти докази жорстокої розправи над невинними людьми.

«Близько 2 тисяч молодих людей, чоловіків і жінок тут позбавили життя. Це люди, які були патріотами, які бажали, щоб їхня земля, щоб їхня країна була успішною, щоб їхнє життя було щасливим. Там були священослужителі, які служили Богу і ми бачимо цей злочин тоталітарної системи, тоталітарної машини проти людства. До цього року, вшановуючи пам'ять розстріляних в’язнів Луцької тюрми, ми керувалися спогадами очевидців, історичними даними. Цього ж року, нещодавно, ми отримали докази цього злочину. Докази того, як тоталітарна машина вчинила з "неугодними" їй людьми. Нашим із вами обов’язком є вшановувати пам'ять розстріляних в’язнів, пам’ятати про це, передавати наступним поколінням, щоб більше ніколи таких трагічних подій, таких сторінок в історії нашого міста, не повторювалося», - зазначив Поліщук.

Своєю чергою митрополит Луцький та Волинський Михаїл подякував лучанам за небайдужість і наголосив, що шанувати пам’ять убитих земляків є нашим обов’язком, бо тільки тоді ми зможемо нагадати собі та зрозуміти, що таке війна, а що таке мир.

«Хочу подякувати усім вам за небайдужість, за те, що ви, пам’ятаючи сьогоднішній день, є тут, на цій монастирській площі, площі тюремній, згадуючи усіх наших рідних і близьких, які невинно були замордовані, будучи в’язнями Луцької тюрми. Ми сьогодні згадуємо їх, як і кожен рік, в пам’ять про них звершуючи молитву, тому що приходимо за велінням серця, через велику любов, яку маємо до них. Не треба забувати імена тих, які близькі тобі, тому що ці люди, ці наші рідні, які були в’язнями, розстріляні тут з однієї причини: тому, що любили свою батьківщину і хотіли бути тут господарями і жити щасливо. Ось за це їх розстріляли. Інших причин не було. Але радянська влада, яка прийшла сюди «визволяти», знищила цих людей. Багато хто говорить, що вчора почалася війна, 22 червня… війна почалася 1939-го року. Для нас, волинян, ще з 1939-го року вбивства були зі сторони Радянського Союзу, а в подальшому продовжувалися фашистською Німеччиною. Тому для нас не 22 червня важливе, а вересень 1939-го року, щоби пам’ять не була короткою, ми не говорили про Велику Вітчизняну Війну, ми говорили про Другу світову війну, яка забрала життя людей, які хотіли жити просто на своїй землі. Ми дійсно до цього року говорили лише, що тут були розстріляні в’язні тюрми, але як би радянська влада і її сьогоднішні наслідники не пробували замаскувати цю подію – не вдалося. Божий промисел цього року вказав на місце, де поховані розстріляні в’язні тюрми. Тут, при вході, біля хреста. І тепер жоден із комуністів не може сказати: «Ми цього не робили». Робили! І сьогоднішні послідовники також повинні усвідомлювати, що несуть свою відповідальність за те, що зробили їхні попередники. Ми шанували і будемо шанувати в’язнів тюрми і це буде нагадуванням, що таке війна і що таке мир, щоби й сьогодні не розслаблятися, коли йде війна на Сході», - зауважив митрополит, звертаючись до присутніх.

Потому виступив заступник голови Волинської ОДА Сергій Кошарук, який закликав українців, зокрема й волинян, до об'єднання, об’єднання в пам’яті про тих, хто віддав своє життя за рідну землю заради майбутнього та щасливого життя нас і наших сучасників.

«Щороку ми вшановуємо пам’ять невинно убієнних людей, еліти, молодих людей, які хотіли жити, але їхнє життя забрала система, імперія зла, неправди, принижень та злочинів. Ми молимося за їхні душі, щоби там вони спочивали в мирі, а ще нам потрібно зробити все для того, щоби та імперія зла ніколи тут більше не відбулася. Для цього нам потрібні й інші правила, правила щирості, правди один перед одним, підтримки та взаєморозуміння, щоби не казали, моя хата скраю – нічого не знаю. Це все залежить від нас з вами, нам потрібно об’єднуватися заради цієї пам’яті, заради майбутнього і заради життя», - підкреслив Кошарук.

Окрім того, свою історію розповіла онука колишнього в’язня тюрми Миколи Куделі – Марія Філонюк. Жінка зазначила, що пам’ятає розповіді свого діда про розстріл в’язнів, але лишень, відчувши на собі біль від сьогоднішньої війни в Україні, таки зрозуміла, що таке насправді війна та жорстокість, що таке, коли убивають невинних земляків.


«Звертаюся від усіх родин, які лишили тут своїх найкращих, своїх дідів та прадідів. Я праонука Миколи Куделі – в'язня Луцької тюрми, який щороку приходив сюди, розповідав про жахіття, які були тут. І я, мабуть, слухала більше розумом, аніж серцем і тільки тоді, коли починаєш втрачати своїх сучасників, ровесників, розумієш, яке насправді це страшенне лихо. В той час, коли втрачаємо ми найкращих синів України, вдалося знайти останки тих, хто був розстріляний в 41-му році. Під час розкопок у мене були неймовірні почуття і думка: «Боже, а можливо тут є ще мій прапрадід, який у 70-літньому віці лишився тут, на цьому страшному подвір’ї, можливо хтось із цих молодих людей прикрив його своїм тілом. Так хочеться вірити, що серед цих людей і є той старенький прапрадід, який не був політиком, який був господарником і любив свою землю, але був арештований для якоїсь статистики. І 23 червня, коли уже вийшов на подвір’я Луцької тюрми, щиро вірив, що уже йде додому, що він спокійно може померти у власному будинку – лишився тут назавжди», - розповіла жінка.

Насамкінець, усі присутні вшанували пам’ять розстріляних в’язнів Луцької тюрми, схиливши голови у хвилині мовчання, поклали квіти до пам’ятного знаку та спільно виконали Гімн України.

Варто зазначити, що трагедія Луцької тюрми — розстріл в'язнів органами НКВС відбувся 23-24 червня 1941 року. З доповідних записок начальника тюремного відділення УНКВС по Волинській області сержанта держбезпеки Стана та інших працівників НКВС вбачається, що 23 червня 1941 року в зв'язку з бойовими діями біля Луцька з-під варти було звільнено малоліток, «указників» та засуджених за малозначні злочини, всього 84 особи, а решта ув'язнених чисельністю до 2000 осіб була розстріляна на території Луцької в'язниці.

Цю чорну справу робила оперативна група працівників УНКВС по Волинській області під керівництвом капітана держбезпеки Розова, особовий склад 233 конвойного полку військ НКВС, керівний склад та наглядачі в'язниці. Розстріли здійснені на підставі директиви народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова від 23 червня 1941 року, згідно з якою на осіб, що утримувалися в тюрмах західних областей України, складались списки, за якими вони підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв'язку з початком війни з Німеччиною.

Розстрілювались не тільки особи, щодо яких були винесені вироки про вищу міру покарання, але і засуджені до позбавлення волі, та ті, щодо яких тільки розпочалося слідство. За показаннями свідків, крім в'язнів, розстріляних 23-24 червня 1941 року та захоронених на подвір'ї в'язниці № 1, у січні 1944 року під час окупації м. Луцька німецько-фашистськими військами на тій же території були розстріляні та захоронені заарештовані німецькою владою громадяни.