ТОП-10 міфів про сморід у Луцьку

Смородом у Луцьку вже нікого не здивуєш. І вдень, і вечірньої пори місто раптово «накриває» хвиля тяжкого неприємного запаху, та скарг – усе менше й менше. Лучани знизують плечима і уже за звичкою кивають в бік Гнідавського цукрового заводу: мовляв, вітер подув від фільтраційних полів…

За літо 2017 року місто надійно обросло чутками про сморід та виробництво біоетанолу, як невід’ємні речі. Уже ніхто й не говорить про те, що у Луцьку нестерпно почало смердіти ще влітку 2016-го (більш як за півроку до початку роботи біоетанольного заводу!). І не задаються питаннями, чому в пресі не чути коментарів спеціалістів і науковців, натомість про сморід говорять лише чиновники мерії і «громадські активісти».

Самі ж фахівці заявляють: Луцьком «гуляють» чутки, неточна інформація і навіть відверта брехня, пов’язана з роботою заводу. Простіше кажучи – міфи. Найпоширеніші з них кореспонденти "Волинь24" попросили спростувати або підтвердити директора ТОВ «БІО ПЕК» Юрія Проника.

МІФ 1. Причиною смороду у Луцьку є відходи від виробництва біоетанолу.

ПРАВДА: Неприємний запах спровокували фекальні відходи, які зливалися на фільтраційні поля заводу.


«Смердить, як в туалеті…» – схожі речі повторюють мешканці Вересневого, розповідаючи про неприємний запах, який поширювався у мікрорайоні. Проте відчуваючи, що джерело смороду – фекальні каналізаційні стоки, однаково стверджували, що причиною є відходи від виробництва ТОВ «Біо ПЕК».

Насправді мелясна барда, яка є побічним продуктом виробництва, має характерний запах, що трохи нагадує квас, проте ніяк не фекалії.

Не один десяток років на фільтраційні поля цукрового заводу зливали каналізацію з Вересневого та прилеглих сіл (за добу на поля потрапляло понад 400 кубів фекалій). У той же час поля фільтрації не мають очисних споруд, які могли б «переробляти» фекальні відходи і вони призначені винятково для стічних вод заводу.

ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» не могло просто відключити каналізаційні стоки. Мова йде про 5 тисяч мешканців і перекриття даних стоків призвело б до надзвичайної санітарно-епідеміологічної ситуації.

Головне управління Держпродспоживслужби у Волинській області зафіксувало порушення саме в потраплянні фекалій на поля фільтрації та видало припис наступного змісту: «Припинити перекачування стоків каналізації з мікрорайону Вересневе на поля фільтрації».

МІФ 2. Запах від фільтраційних полів посилився через те, що туди потрапили дріжджі.

ПРАВДА. У відходах від виробництва продукції ТОВ «Біо ПЕК» немає дріжджів.


У мелясній барді (відходах від виробництва продукції товариства) немає дріжджів! Мелясна барда складається приблизно на 5-7% із сухих речовин, решта – вода. Ці сухі речовини – це мінеральні солі та органіка. Органічні речовини гниють і дійсно з часом можуть виділяти запах, проте він не схожий на запах фекалій, а швидше нагадує запах гниття продуктів рослинного походження.

До того ж, на заводі уже встановили флотатор – спеціальну установку, яка із мелясної барди відбирає органіку.

Поширювалися чутки і про те, що дріжджі на поля фільтрації потрапили після промивки чанів, що так само є неправдою. Після виробничих процесів у чанах не лишається жодного граму дріжджових бактерій.

МІФ 3. У виробництві продукції використовується сірчана кислота, яка потім потрапляє в ґрунт/повітря.

ПРАВДА. Сірчана кислота використовується в незначних кількостях при закритому процесі виробництва та розкладається.


Першим «дзвіночком» розповідей про сірчану кислоту став прорив каналізаційної труби неподалік полів фільтрації. Тоді мешканці стверджували, що стоки «попалили» усю городину на сусідніх полях, а відтак запідозрили у них «хімію». Пізніше сірчана кислота «перемістилася» в повітря: люди були переконані, що завод в ході виробництв її «випаровує». Щоправда, ніяк не могли пояснити той факт, чому жоден працівник заводу не постраждав від таких випарів.

Насправді сірчана кислота використовується у виробництві як антисептик. Її додають у незначних кількостях до меляси (сировина для продукції), щоб вбити шкідливі бактерії. Це закритий процес і сірчана кислота абсолютно не контактує з навколишнім середовищем.

Дехто переконує, що для пришвидшення процесу на виробництві у Луцьку додають забагато сірчаної кислоти. Це – неможливо. По-перше, хоч трохи більша кількість кислоти вбила б не лише шкідливі, а загалом усі бактерії, і процес бродіння не відбувся б. По-друге, сірчана кислота належить до так званих прекурсорів – речовин, які на рівні із наркотиками чітко контролюються державними службами.
Після виробництва сірчана кислота не потрапляє ні у відходи, ні в повітря, адже ще в процесі розкладається. В повітря при виробництві потрапляє лише вуглекислий газ.

МІФ 4. Сморід шкідливо впливає на здоров’я.

ПРАВДА. Дослідження повітря не показали відхилень від норми.


На поля фільтрації окрім стічних вод, що містять мелясну барду, скидали каналізаційні стоки сусідніх мікрорайонів, що і спричинили перевищення аміаку та сірководню при початкових перевірках. Відразу після припинення перекачування каналізаційних стоків на поля фільтрації – показники сірководню та аміаку стали в нормі, що підтверджується результатами проведених замірів, повітря у мікрорайоні фахівцями зі Львова. http://www.volyn24.com/news/85323-smorid-na-veresnevomu-ne-zagrozhuie-zdorovyu--sanitarnyj-likar 

При гранично допустимій концентрації аміаку 0,2, максимальний показник, який виявили при дослідженні у Луцьку – 0,17. Такий рівень зафіксували вранці – у проміжку від 8.00 до 8.25. В обідню пору показник опустився до 0,01. Згідно із державними нормами, допустимий рівень сірководню – 0,08. Аналізи в середньому показали 0,04, максимально – 0,06.

Крім того, проводили перевірку води у криницях сусідніх населених пунктів. У деяких господарствах рівень аміаку дійсно суттєво перевищує норму, проте таких фактів – одиниці. Якби джерелом перевищення рівня аміаку були фільтраційні поля чи виробництво, його б зафіксували в усіх криницях по-сусідству. Тому фахівці пов’язали такий факт із тим, що деякі криниці розташовані поруч із власними туалетами та вигрібними ямами.

Попри те, що в мікрорайоні активно розповідають про погіршення стану здоров’я, жодних офіційних висновків, які б пов’язували дану ситуацію із роботою заводу ТОВ «Біо ПЕК», немає.

МІФ 5. Через те, що завод має шкідливі викиди в атмосферу, вони не отримали відповідного дозволу.

ПРАВДА. Дозвіл не отримали через технічні причини.


Дозвіл на викиди в атмосферу не отримали через колізії чинного законодавства. Для такого дозволу необхідно провести дослідження повітря, а їх зробити неможливо, поки завод не працює.

Тому щойно завод почав роботу, відповідні дослідження провів відділ ДУ «Волинський ОЛЦ МОЗ України» та встановив, що виявлені концентрації досліджувальних речовин відповідають вимогам «Гранично-допустимі концентрації хімічних і біохімічних речовин в атмосферному повітрі населених місць». 

Також обстеження провела Держпродспоживслужба та встановила, що в межах впливу об’єкта, очікувані концентрації забруднюючих речовин у приземному шарі атмосферного повітря не перевищують гігієнічних нормативів, якість атмосферного повітря відповідає гранично допустимому вмісту забруднюючих речовин, при якому відсутній негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища.

Тобто – необхідні аналізи уже проведені, проте завод не встиг до кінця пройти процедуру отримання дозволу.

МІФ 6. Завод «БІО ПЕК» збудували, не дотримуючись санітарно-захисної зони.

ПРАВДА. Завод ТОВ «БІО ПЕК» не виходить за межі санітарно-захисної зони.


Головний корпус заводу із виготовлення біоетанолу будували «з нуля» на території Гнідавського цукрового заводу. Тобто жодного зиску від того, що його спорудили в цьому місці, а не в іншому, підприємство не має. Якби існували інші вимоги до розташування подібного виробництва, завод побудували б в іншому місці.

Як відомо, цукровий завод був збудований задовго до появи житлового мікрорайону поруч. Відтак, відразу була визначена санітарно-захисна зона.

МІФ 7. Власники заводу отримували вигоду від того, що фекальні каналізації з Вересневого зливали на їхні фільтраційні поля.

ПРАВДА. Завод отримував за прийом каналізаційних стоків з Вересневого символічну плату.

До лютого 2017 року завод отримував від «Луцькводоканалу» за злив каналізаційних стоків із Вересневого на фільтраційні поля заводу кошти в сумі 6 413 грн. на місяць.

МІФ 8. Суд припинив діяльність заводу «БІО ПЕК».

ПРАВДА. Завод добровільно зупинив виробництво.

Завод «БІО ПЕК» зупинив роботу в травні і таке рішення було добровільним та з ініціативи акціонерів.

До слова, за місяць після зупинки заводу, керівник фірми «Волиньхімконтроль», яка займалася знезараженням відстійників, зауважив, що боротися із неприємними запахами було б простіше, якби завод продовжував роботу. Адже тоді б на поля фільтрації потрапляли виробничі стічні води і розбавляли фекалії, а після зупинки виробництва сюди почали стікатися більш концентровані фекалії.

МІФ 9. Міська влада примусила власників здійснити ряд заходів із ліквідації запаху на фільтраційних полях.

ПРАВДА. Усі заходи із ліквідації запахів завод здійснював добровільно.


Усі заходи, які здійснив завод для нейтралізації запахів на полях фільтрації, були добровільними.

З власної ініціативи та своїм коштом підприємство протягом двох місяців «поливало» поля гіпохлоридом натрію – речовиною, яку використовують для знезараження басейнів. На це пішло більше мільйона гривень.

Ще мільйон витратили на очистку мулових карт та обкопування полів фільтрації, щоб не допустити заїзд автомобілів із несанкціонованими скидами. 

Крім того, акціонери заводу дали завдання фахівцям Одеського інституту мікробіології знайти вихід, яким чином можна «ліквідувати» усі фекалії, наявні на полях. Вихід знайшли: фекалії вдасться нейтралізувати шляхом внесення певних бактерій. 

МІФ 10. У Луцьку знають справжню причину смороду.

ПРАВДА. Причина смороду, який поширюється – комплексна і наразі ніким не досліджуються її джерела.


Завод ТОВ «Біо ПЕК» працював пару місяців, а проблема смороду в Луцьку гостро стояла ще минулого року. Перекинувши увагу лучан на фільтраційні поля Гнідавського цукрового заводу, ніхто не бореться з важливими чинниками цієї проблеми, серед яких: 

– застаріла міська каналізація;

– вигрібні ями у приватному секторі;

– очисні споруд у с. Липляни та сміттєзвалище в селі Брище;

– каналізаційні стоки с.Гірка Полонка;

– відсутність контролю за якістю зливів у каналізацію асенізаційними автомобілями;

– несанкціоновані зливи у міську каналізацію та інші невстановлені для цього місця;

– безконтрольне захоронення рештків тварин та відсутність елементарного розуміння, куди після закриття Ковельського ветсанзаводу дівають аналогічні відходи.