Два українця і 25 тисяч км за рік європейського автостопу

Львів'яни Вадим Найко та Андрій Гурський за рік відвідали 15 країн, а це – 25 тисяч кілометрів автостопом. Хлопці обрали автостоп, бо це нові знайомства, пригоди та постійне спілкування з людьми: від таких самих мандрівників до європейських політиків, розповідає Радіо Свобода.

На подорож до Португалії (через Австрію, Швейцарію та Іспанію) хлопці витратили 150 євро за 33 дні, а за всю мандрівку Грузією, Туреччиною та Румунією – 40 євро. В деяких моментах вони розуміли, що витрачають менше, ніж в Україні.

Вадим: Я звільнився з роботи заради подорожей. Після того, як виповнилося 18, я зробив візу та наважився здійснити свою мрію – відправитися в тур Європою: Польща, Нідерланди, Німеччина, Бельгія, Франція, Іспанія. Це було 7 тисяч кілометрів європейської дороги.

Підвозили нас теж цікаві люди – студенти, борці з корупцією, заступники міністрів, рокери, фермери чи священики.У кожному місті знаходили ночівлю через CouchSurfing: в Польщі ми жили у чехів, у Берліні жили в індусів, в Іспанії ми зупинялися в іспанців, поляків, латвійців.

Андрій: Мої мандри почалися з проекту Work and Travel – полетів до США, працював там три місяці. Разом з тим і подорожував, об’їздив майже всю Каліфорнію, був у Лас-Вегасі, Нью-Йорку.

Вадим написав у своєму Instagram, що шукає попутника для подорожей Європою. Так ми зголосилися й поїхали до Будапешта, де натрапили на британця в кофті з тризубом. Той британець вже бував в Україні і просив нас наступного разу привезти гречки.

Ми обирали міста й країни в процесі подорожі, тому рідко коли знали, де будемо завтра.

Якось ми стопили у Німеччині, нас підібрала жінка. Запитувала, звідки ми, сказали, що з України. Після цих слів у неї була мало не хвилинна мовчанка. Ми сіли у машину, а вона почала плакати. Як виявилося, її мама була українкою, а переїхала в Австрію, тікаючи від СРСР. Ця жінка ніколи не бачила українців.

Деякі європейці, що підвозили нас, розповідали, що українці часто кажуть: «Ми – «рускіє», у нас майже вся країна російською говорить». Від того багато європейців плутаються і навіть часто не розрізняють українську мову від російської. У Болгарії хлопчина з Азейбарджану попросив нас навчити його якогось вірша українською, потім ідею підхопили ще кілька друзів-іноземців.

Знаєте, спершу треба в себе в хаті поприбирати, а тоді казати, що в країні щось не так. Треба поважати себе й не обмотуватись цигарками, йдучи до Польщі, десь там ще сховавши пляшку горілки. Нас поважають рівно настільки, наскільки ми самі це робимо.