Коли вирішать проблему утилізації сміття в Україні

Кожен українець щороку створює близько 330 кг сміття. За рік на полігони і неофіційні звалища вивозять по 11 млн тонн побутових відходів. Загальна площа звалищ становить майже 5% території країни, що порівнянно з розмірами Чернівецької області. При цьому в Україні є тільки один сміттєспалювальний завод — київська “Енергія”. Його потужностей недостатньо навіть для обслуговування столиці. За рік тут спалюють 260-280 тис. тонн, при тому, що в Києві збирають 1,2 млн тонн побутових відходів. У підсумку 95% побутового сміття по всій країні вивозять за межі населених пунктів і зберігають десятиліттями, - пише finance.ua.

Зараз закон про сортування забороняє вивозити відходи на полігони. Їх потрібно переробляти, утилізувати, а викидати тільки те, що не тече, не смердить і не виділяє метан. На питання, як буде виконуватися закон, Світлана Коломієць, радник міністра екології та природних ресурсів, відповідає: “Ніяк”. У цій частині закон працювати просто не може, оскільки переробних потужностей для органіки в країні не існує.

Але є шанси, що скоро вони з’являться, а в Україні запрацює система поводження з побутовими відходами. В уряді почали з прийняття Національної стратегії управління відходами. Якщо стратегію реалізують, то до 2030 року в Україні з’явиться близько 800 переробних підприємств, а в 5 тис. населених пунктів побудують 250 центрів збору побутових відходів.

“Виходячи з того, скільки генерується відходів, які це відходи, скільки є потужностей у регіоні для переробки, і буде розроблятися план”, — підсумовує вона.

Поки що регіональні плани є у великих міст — Києва, Львова, Дніпра та Вінниці. У питанні створення переробних потужностей столицю випереджає Львів. Світлана Коломієць каже, що незабаром там розпочнуть будівництво заводу механіко-біологічної обробки. Він обійдеться місту в 30-35 млн євро і частково фінансуватиметься за рахунок гранту ЄБРР. Зокрема, 10 млн євро хочуть направити на рекультивацію Грибовицького полігону, ще 20 млн євро — кредит під мінімальний відсоток для будівництва сміттєпереробного заводу.

“Сьогодні штраф за незаконний викид сміття — 1700 грн. Ловлять порушників нечасто. Ми ініціюємо законопроект, щоб штраф збільшили до 34 тис. грн”

Іван Фурсенко, перший заступник керівника виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських рад, зазначає, що заходити інвестори будуть в міста з населенням від 200 тис. осіб. 

Незалежно від того, підтримує держава переробку сміття фінансово чи ні, людям за це все одно доведеться платити. 

В середньому за тонну сміття європеєць платить 40-50 євро. Для порівняння: на захоронення сміття українець віддає близько 30 грн на рік. Але знову ж таки, в цю ціну переробка не закладена.

Є ще кілька варіантів оплатити переробку. Наприклад, виділити гроші з бюджету, створити держпідприємство, яке буде організовувати процес переробки. Але це прямий шлях до корупції. З дуже високою часткою ймовірності гроші “розпилять”. Тому можна ввести екологічний податок для виробників та імпортерів тари і упаковки. 

Законодавці пропонують два варіанти вирішення питання з екологічним податком. Якщо переробник, наприклад, завод “Оболонь” у Києві, самостійно організовує сортування і переробку своєї тари, то від податку звільняється. Якщо ж ні — потрібно платити. 

Зі старим сміттям теж потрібно щось вирішувати. Крулько каже, що в Україні близько 33 тис. нелегальних звалищ. Приміром, зараз невідомо, куди дівається 40% побутових відходів Києва. Боротися зі стихійними звалищами повинна екоінспекція у зв’язці з Нацполіцією і місцевими органами самоврядування.

Офіційних сміттєвих полігонів в країні близько 6 тис. Більшість з них потрібно терміново рекультивувати. 

У травні 2016 року Львів з туристичної столиці країни перетворився на головну сміттєву проблему України. Пожежа на Грибовицькому полігоні не тільки забрала життя трьох рятувальників, але й неабияк зіпсувала репутацію меру міста Андрію Садовому. Ці події також актуалізували проблему особистої відповідальності городян. У хід йшло все — від зменшення використання одноразового посуду до компостування за допомогою черв’яків.

“Я сама еколог. Працюю у Всесвітньому фонді природи і спокійно ставлюся до різних видів тваринного світу”, — розповідає Ірина Миронова, у якої вдома під мийкою вже рік живуть компостні черв’яки.

За її словами, такий спосіб компостування широко поширений у сільському господарстві по всьому світу. Наприклад, в Нью-Йорку за участь у програмах компостування органіки передбачено фінансову винагороду від муніципалітетів.

"Для ресторанів тариф на вивезення відходів встановлюється за кількістю посадкових місць. Мобільні кав’ярні, як правило, не мають таких місць. Але одна кав’ярня може продавати до 600 чашок на день. Ці стаканчики потрапляють у смітник буквально за 15 хвилин ходу від цієї кав’ярні”, — розповідає Ірина Миронова.

Таким підприємцям запропонували підтримати ініціативу скорочення кількості одноразових стаканчиків, надаючи знижку на напій для тих, хто прийде зі своєю тарою. 

Словом, за бажання налагодити систему управління відходами в Україні можна. Та ж Польща впоралася всього за три роки. Щоправда, у західного сусіда була суттєва перевага — фінансова підтримка від ЄС. Українцям же залишається відповідальніше ставитися до власного сміття і чекати, поки плани будівництва переробних заводів стануть реальністю.