Поліські селяни стали героями двох туристичних календарів

У Рівному випустили оригінальні календарі про життя селян-поліщуків - мешканців північних районів області.

Для кожного місяця художники Дмитро Личак та Олександр Гурістюк підібрали картини, які написали під час мандрів селами.

Обидва календарі поки що випустили обмеженим накладом - трохи більше сотні екземплярів. Їх розповсюджуватимуть по готелях та ресторанах Рівненщини та чотирьох сусідніх областей (Волині, Хмельниччини, Тернопільщини та Житомирщини) де їх зможуть побачити мандрівники.

Календарі оплатила обласна державна адміністрація – у рамках проекту "Волинь туристична", що має популяризувати край серед мандрівників. Історично сучасна Рівненщина належала саме до території Великої Волині або Волинської землі, як її називали у часи Середньовіччя.

Героїв для календаря портретів 26-річний художник Дмитро Личак знайшов,  подорожуючи поліськими селами.

"Довго ходив із хати в хату, знайомився з людьми. Але портрети писав лише з тих, кого підказало мені відчуття, ми чимось стали близькі. У кожного з 12-ти моїх персонажів своя історія: у когось через молодий вік вона ще повна оптимізму, у інших - гірка та нужденна, - каже чоловік. – Особливо запам'яталися мені баба Устина та баба Гапка, які згадували про свою молодість. Я сидів за столом, а вони розповідали про війну, як тоді дівували й кокетували з партизанами. На Поліссі люди дуже прості, гостинні та щирі".

Зимові портрети Личак написав з бабусь, весну і літо – з дітей, підлітків та молодих жінок, осінь – з людей зрілих. Оригінали поліських портретів виставили у підземній галереї Острозької академії.

Окрім портретного для проекту видрукували ще один календар – з гротескними сценками з життя поліщуків, які намалював художник Олександр Гурістюк. На них селяни танцюють, співають, жнивують, катаються на санях або гуляють у лісі.

"Я мандрував Рівненщиною кількадесят років, на всіх її річках бував. Точно знаю - в нас живуть найгарніші жінки в країні, вони таємничі наче мавки, з величезними загадковими очима. Вони мене надихають і приголомшують", - підморгує Гурістюк.

До кожної картини підібрано підпис у чисто поліському гуморі – жарти,  небилиці, рядки з пісень, приказок та легенд.

"Мені дуже подобається оця колоритна така розмова у поліщуків, з акцентом. Наприклад, "Бас гуде, скрипка грає, мать гуляті не пускає" або "як спевала маті над колискою, то спеватиме зять з невісткою", - сміється художник. – Січень у мене розпочинається із жарту: Седіт менший син на печі. А старший син з батьком сани роблять. Седіт собі на печі тай каже:

-Так-то так, а з хати як?

-Що ти там говориш? - каже батько. – Седіш, та й седи.

А він знов:

-Так-то так, а з хати як?

Зробили вони сани, а в двері винести не можуть. От і згадали, що то молодший син казав. Так-то так, а з хати як?"

Закінчується календар Гурістюка новорічним побажанням – "Шоб любіліс і кохаліса, шоб з вас люди не сміяліса".