Світова класика у виконанні квартету «Тенорз Бельканто» звучала на волинській сцені

День закоханих у Луцьку був відзначений культурною подією — на сцені Волинського облмуздрамтеатру звучала музика, у яку неможливо не закохатись, у виконанні квартету тенорів «Тенорз Бельканто».

Колективу вже п’ять із половиною років. У його складі — професійні виконавці з вищою музичною освітою:  Василь Понайда — соліст Львівської обласної філармонії, тенор, Роман Трохимук — соліст Львівського національного театру опери та балету, володар Гран-прі конкурсу ім. С. Крушельницької, тенор, Тарас Глова — студент випускного курсу Національної музичної академії ім. М. Лисенка (Львів), тенор, і Роман Антонюк — соліст Державної чоловічої капели ім. Л. Ревуцького (Київ), баритон.

Гастрольна історія «Тенорз Бельканто» розпочалась у Європі. І лише після двох років виступів, а саме після концерту для представників польського сенату, присутній на ньому прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, спілкуючись із артистами, зауважив, що, мабуть, у себе на батьківщині вони «гіперпопулярні», якщо їх так добре приймають за кордоном. «Довелося» квартету звернути увагу і на Україну. Здається, нині вони про це не жалкують. Утім, ніде правди діти — рівень популярності класичної музики в Європі вищий, аніж у нас. Там частіші фестивалі, там класична музика доступніша — концертів, телевізійних шоу та цілих каналів, присвячених класиці, значно більше. І значно більша відвідуваність концертів, на яких виступають академічні, «класичні» музиканти.

«Тенорз Бельканто» хочеться порівнювати з кращими виконавцями світу, без перебільшення, адже вони звучать так, як звучало відоме тріо Каррерас — Домінго — Паваротті. Вони справжні професіонали, і якраз професійний підхід у поєднанні з «правильним» музичним смаком, мабуть, є формулою успіху квартету. А наша публіка явно скучила за такою музикою. Справді, коли ви востаннє чули арію Містера Ікс із відомої оперети Імре Кальмана чи арію Альфредо з опери Верді «Травіата»? Та що там Кальман і Верді — наші національні шедеври «Ніч яка місячна», «Чорнії брови, карії очі» або «Ой, ти дівчино з горіха зерня» на вірші Івана Франка рідко почуєш в ефірі, їх швидше знайдеш у глибинах Інтернету у вигляді архівних записів Дмитра Гнатюка чи Анатолія Солов’яненка.

Саме українські пісні викликали найбурхливішу реакцію залу на концерті тенорів у Луцьку. Найдовша ж овація пролунала після виконання квартетом невмирущого романсу «Очи чёрные».

На жаль, у Луцьку концерт квартету «Тенорз Бельканто» проходив без участі оркестру — музичний супровід звучав у запису. Привезти повний склад музикантів складно і організаційно, і економічно. Але у Львові, в Криму, в Чернігові виступи квартету проходили з оркестром, скрізь були аншлаги. Отже, сподіваємось, наступний візит «Бельканто» у Луцьк буде також із оркестром. Можливо, це буде саме той колектив, із яким квартет нещодавно записав свій перший студійний альбом — симфонічний оркестр Чернігівської філармонії.

Відомі арії з опер, неаполітанські пісні — це по-справжньому вічна музика, перевірена століттями. Коли чуєш таке виконання та бачиш на сцені молодих, талановитих, енергійних виконавців, то стає зрозумілим, що класична музика — це творчість далеко не тільки для інтелектуалів–музикознавців. Це музика, яка проникне у будь-яке серце, і це пласт культури, який є взірцем майстерності для виконавців будь-якого музичного напрямку.

Після концерту спілкування з учасниками квартету з формату інтерв’ю перетворилось у жваву бесіду — спадало на думку, що переді мною герої роману Дюма — мушкетери, різні за віком і життєвим досвідом, різні за темпераментом, але зведені до купи спільною справою, яких об’єднало натхнення. Квартет має творчу львівську «прописку» — саме у Львові учасники колективу збираються для спільних репетицій.

— Ми не займаємось вивченням творів спільно, працюємо кожен окремо і збираємось лише для однієї–двох спільних репетицій, — говорить «баритональний тенор» (так його «кваліфікують» колеги) Роман Антонюк.

Артисти одностайно зійшлись на думці, що фахова професійна підготовка — це теж джерело натхнення для митця, який живе музикою. Фахівець не просто відчуває музичну матерію, він ще й знає, як її вдосконалити або ж правильно виконати, щоб донести до публіки істинний задум композитора й автора слів.

— Бути тенором — складна стежка, це постійна робота, це постійний догляд за собою: потрібно дотримуватися режиму харчування та сну, бути в гарній фізичній формі, — каже Роман Антонюк. — Та й репертуар слід добирати так, щоби вберегти голос від передчасного спрацьовування. Тренування голосу можна сміливо порівнювати зі спортивними тренуваннями — правильне навантаження потрібне щодня. Кожен твір має свою енергетику. В нас у репертуарі близько вісімдесяти творів — це твори, які ми виконуємо на концертах. Є ще чимало таких, що ми б хотіли виконати, плануємо, прислухаємось, аналізуємо — так би мовити, «ходимо колами» навкруг тієї чи іншої пісні, арії, щоб колись-таки прийняти рішення включити її до репертуару і почати над нею працювати. Щороку додаємо десь із півтора десятка нових речей, щось «відкладаємо», до якогось твору знову повертаємось.

Крім арій із опер і старовинних романсів, на концерті прозвучали і «золоті хіти» 20-го століття: My Way з репертуару Френка Синатри чи «Бессаме Мучо» — їх, як правило, публіка впізнає з перших нот, і контакт із залом налаштувався миттєво. Загалом підбір репертуару, як сказав тенор Василь Понайда, відбувається за безкомпромісною схемою: виконується лише те, що до вподоби в першу чергу самим артистам. Тобто мірилом якості є власний музичний смак виконавців, але у разі з «Бельканто» це якраз гарний приклад того, що рівень музичної естетики артистів збігається зі смаками поціновувачів музики.

Артисти зізнались, що у кожного з них свої «сентименти» до Луцька. Наприклад, Василь Понайда одружений із лучанкою, а Роман Антонюк навчався у Луцькому училищі культури (нині — Інститут мистецтв Східноєвропейського національного університету).

— Поза нашою творчою спільною працею ми — друзі, та ще й куми, — кажуть артисти. — Тому наш зв’язок — надто міцний.