Шеф-кухар з Еквадору розповів, як йому працюється у Луцьку

Дарвін Седеньо – «дитина світу». Він народився в Еквадорі, але поїхав шукати кращої долі до Європи. У Лондоні зустрів своє кохання – Ірину, заради якої живе в Україні та вивчив мову.

– Дарвіне, чому стали кухарем?
– Я восьма дитина в родині. Заробляти на хліб поїхав до Європи, бо в Еквадорі була складна ситуація. Жив у Італії, Франції, а з 1997 року – в Лондоні. Мені було 23 роки. Навчався в кулінарній школі Лондона та працював помічником кухаря. Спілкувався з метром ресторанної справи Джеймі Олівером та майстром Раджи Гордон – це у Великобританії культові імена. Працював у 14 популярних лондонських ресторанах. Останніх чотири роки до 2005-го був шеф-кухарем італійського закладу.

– А в Україні як опинилися?
– Через кохання. Ірину побачив у нашому ресторані та пропав... Вона довго тікала від мене. Втративши надію, 2003 року повернувся додому та видалив її номер із телефону. Та коли через два місяці приїхав до Лондона, щоб завершити справи, ми знову зустрілися... Невдовзі я оселився в Івано-Франківську. Довго звикав, бо об’їхав майже всі країни Європи, побував у США, бачив інше життя. Україну для мене рідною зробила сім’я дружини, мій син Домінік і донька Олівія. А цьогоріч чи наступного року вперше хочемо поїхати до моїх родичів.

– У дома на кухні шеф теж Ви?
– Більше готує дружина. Люблю український борщ, вареники. Сало, окраєць чорного хліба та горілка – це клас.
Хоча іноді роблю її улюблений фахітас – це мексиканська гостра вулична їжа. За українські страви не берусь, бо не можу ризикувати своєю репутацією. Будь-який українець приготує їх смачніше. Я знаюся на італійській, латиноамериканській, французькій та мексиканській кухнях. Улюблені страви – паста, запечена риба та різні варіації з м’ясом. У Франківську мав власний ресторан-«латино», але закрив його. Для друзів частенько готую запечене порося, справжню іспанську паелью та чорісо.

– Як довго працюєте шеф-кухарем у Луцьку?
– Працюю в мережі ресторанів лучанина Олега Бровіна із січня 2012-го. Він був моїм клієнтом в Івано-Франківську. Мені тут дуже комфортно, бо це те, що люблю. П’ятий елемент у цій роботі – моя вкладена душа...
Ми постійно оновлюємо меню, робимо кухню здоровішою. Як шеф-кухар, секретів від своєї команди не маю. Ми не просто тримаємо рівень, а прагнемо бути кращими. Уявіть, що хороше м’ясо для моїх страв шукав шість років. А днями на Волині знайшов українського бика, який дуже схожий на американського ангуса. Це м’ясо відповідає високим стандартам європейської кухні.

– Кому належить ідея Вашої участі у проекті «Пекельна кухня»?
– Мені. Раніше я не дивився цього шоу, але про нього чув, бо товаришую з Юрієм Кондратюком, який виграв першу «Пекельну кухню».

– «Пекельна кухня» дійсно була пекельною?
– Сорок днів на проекті не знали, коли день, коли ніч. Жили без годинників і телефонів. Але здобутий досвід того вартий. Будь-яку критику від Арама Мнацаканова і су-шефів сприймав, як належне. Мене зовсім не бентежило, що інколи пекельний шеф дозволяв собі нецензурну лайку. Сварить, значить заслужили.
Цей проект зробив мене впізнаваним. А заприязнитися з Арамом Мнацакановим, Сергієм Гусовським – для мене за честь.

– Дарвіне, якби не стали кухарем, чим заробляли б на життя? 
– Музикою. Грав би на гітарі в якійсь рок-банді. Але моє життя – це ресторан. Для мене немає значення для кого готувати, бо Янукович заплатить мені ті самі гроші, що і ви. Я з повагою та любов’ю готую для всіх!

Тамара ЗУБЕНКО
Фото зі сторінки компанії
«Гранд Персона» на Facebook