• Головна
  • Подружжю з Волині, яке повінчалося на Хрещатику під час Помаранчевої революції, Бог подарував шестеро дітей
13:18, 14 лютого 2022 р.

Подружжю з Волині, яке повінчалося на Хрещатику під час Помаранчевої революції, Бог подарував шестеро дітей

Кристина Єсейкіна та Юрій Жук живуть на Волині — у селі Березовичі Володимир–Волинського району. Це пара, у житті якої є багато незвичайного, починаючи з того, як вони познайомилися в наметовому містечку, яким було освідчення в коханні, як за їхнім первістком, названим на честь батька, з легкої руки журналістів закріпилися промовисті слова «син революційного майдану»… Схоже, екстремальні ситуації супроводжують наших героїв і дотепер — вся Україна говорила нещодавно про те, як в останній день 2021–го ось цей Юрій Юрійович приймав пологи у мами: в автомобілі перед Волинським обласним перинатальним центром народився наймолодший його братик

Подружжю з Волині, яке повінчалося на Хрещатику під час Помаранчевої революції, Бог подарував шестеро дітей, фото-1

Юрко добре знає незвичайну історію кохання своїх батьків

«Синові революційного майдану» нині вже 15 років. Про любов мами і тата не раз чув від них же. І весільні фото, зроблені на Хрещатику, йому добре знайомі. Без сумніву, Юрій Жук–Єсейкін (діти цього подружжя мають подвійне прізвище, оскільки мама після заміжжя залишилася на дівочому) гордиться своїми батьками. Відчувалося, що йому було цікаво й під час нашої зустрічі вже вкотре послухати незвичайну історію.

Кристина родом із Луцька, Юрій — із Володимира–Волинського. У 2004 році, коли почалася Помаранчева революція, вони долучилися до протесту проти фальсифікацій президентських виборів. Додому поверталися вже як подружня пара. Це якщо зовсім коротко переповідати їхню історію. А що за цим?

—Мені тоді було дев’ятнадцять, — каже Кристина, вертаючись до подій того часу. — Я уже закінчила Луцьке педагогічне училище, але ще не працювала, займалася на різних курсах з хореографії (крім фаху вчителя початкових класів, мала й ще один — «керівник танцювального колективу»). І треба ж було поїхати на Майдан, аби зустріти свою долю. Юрій (він на два роки старший від мене) якраз вернувся з Лисичанська, де був як член виборчої комісії на одній із дільниць, і зайшов у наметове містечко. Там на кухні, де я працювала, ми й побачилися.

Подружжю з Волині, яке повінчалося на Хрещатику під час Помаранчевої революції, Бог подарував шестеро дітей, фото-2

— Звернув увагу на високу біляву дівчину, яка сподобалася мені відразу, — долучається до розмови чоловік, — розпитав у знайомого, як її звати…

А ось як зав’язалися їхні стосунки? З приводу цього Кристина досить емоційно пригадує:

Добрячим ляпасом я відповіла на його, як здалося, надто фамільярне звернення до мене — має ж дівчина себе захищати! Потім, коли розговорилися, то стало ясно, що ми просто не порозумілися.

— А як — добрячим ляпасом я відповіла на його, як здалося, надто фамільярне звернення до мене — має ж дівчина себе захищати! Потім, коли розговорилися, то стало ясно, що ми просто не порозумілися. Це з роками я вже звикла до жартів чоловіка. А тоді сприйняла його слова за образу.

Юрій, пригадуючи їхню першу зустріч, розповідає:

— А я подумав тоді: «Бойова баба — з такою можна і у вогонь, і у воду…

Це дещо незвичайне знайомство було на свято Миколая. А за Новий 2005–й келихи вони піднімали вже разом. З 1 січня почали зустрічатис я, а 12–го повінчалися. За цей час, як зараз каже жінка, встигли «пробити» дані, аби дізнатися, хто ж він (вона): брехливий чи чесний, наскільки порядний у вчинках? І вже більше знаючи одне про одного, зрозуміли: «це моя людина». Коли в їхньому скороспілому романі дійшло до освідчення, то воно звелося до двох фраз. «Ти вийдеш за мене?» — спитав Юрій. «Вийду!» — відповіла Кристина.

Отець Валерій благословив їхній шлюб

Як пригадує Юрій, так і не знає, де знайшов на таїнство вінчання піджак, туфлі, яких у польових умовах, ясно, не мав. А ось Кристина зателефонувала родичам у Луцьк. Сукні білої вони не знайшли, тож передали чорну кофтину і «золоту» (під колір Помаранчевої революції) спідницю. З десяти літ дівчина росла без матері, яка померла. Але оскільки з батьком підтримувала стосунки, то повідомила йому про своє рішення вийти заміж за хлопця, якого зустріла на Майдані. Він не перечив: мовляв, це твій вибір. А ось мати Юрія, до речі, дізналася, що її син уже женився, коли молодят після вінчання відпустили на декілька днів й вони поїхали до Луцька, а звідти — до неї у Володимир.

Вінчалися серед проїжджої частини на Хрещатику, де тоді стояли намети. Їхній шлюб благословив отець Валерій. Згадуючи своє весілля, Кристина каже:

— Ми — 37–ма пара, яка одружувалася на Майдані. А всього їх було 42. Але знаю, що з нагоди річниці Помаранчевої революції журналістам проблемно було знайти ці сім’ї — хтось розлучився відразу ж після повернення додому, хтось — згодом.

У 2006–му, коли вже мав народитися їхній первісток, Юрій та Кристина зареєстрували свій шлюб. А через десяток літ після одруження на Майдані вирішили ще раз повінчатися — це таїнство було в монастирі, що в Старому Чарторийську на Маневиччині.

Вони пройшли через непрості випробування й збереглисвої почуття

Ми зустрілися з Юрієм та Кристиною у Володимирі — два з половиною роки тому їм за кошти держави нарешті («добиватися довелося довго») купили будинок з усіма господарськими спорудами. В одній із невеликих будівель чоловік обладнав майстерню, де вони з дружиною виготовляють різьблені вироби з дерева. Юрій вирізує візерунки за малюнками Кристини, вона розфарбовує. Сьогодні це й можливість заробити якусь копійку, і своєрідна психологічна реабілітація для глави сімейства, який, пройшов через Революцію гідності, АТО, мав контузію, поранення і тепер уже на пенсії по інвалідності другої групи.

— Завдяки тодішньому мерові Володимира Петрові Саганюку, — розповідає Кристина, — як народився наш найстарший син Юра, ми одержали кімнату в гуртожитку. І тішилися, бо хоч і маленька вона була, та все ж — своя. Та коли в 2011–му на світ з’явилися наші двійнята — Богдана й Данилко, то стало геть тісно. Тоді ми перебралися в Березовичі Володимир–Волинського району — родичка Юрія запропонувала нам хату, яка п’ятнадцять років стояла пусткою.

Перш незвично було, особливо Кристині, котра виросла в місті. А тепер, як сама жінка каже, не бачить кращого місця для проживання багатодітної сім’ї. Хата — за два кілометри від гомінкої траси, тож повітря чисте. Є свій город. Колишня міська жителька навчилася корову доїти. У свій будинок, що у Володимирі, Кристина та Юрій зі старшими дітьми поки що лише приїжджають і, поки ті мають заняття в гуртках, музичній школі, батьки працюють у своїй майстерні.

Так було й у день нашого знайомства. У каміні потріскували дрова, додаючи обстановці романтичності, а ми розмовляли і про незвичайну історію кохання, і про те, як Юрій у лютому 2014–го зазнав контузії на Майдані. Як вперше із «Правим сектором» потрапив добровольцем в АТО, захищав Донецький аеропорт. А через два роки він пішов у Збройні сили України за контрактом, був поранений. Довго довелося йому лікуватися…

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...