Куди зникли три великі волинські заводи?

Свого часу в селищі Мар’янівка Горохівського району, окрім кількох дрібних підприємств і залізничної станції «Горохів», діяли плодоконсервний, сирний та цукровий заводи.

Нещодавно припинив роботу останній -протягом сезону не працюватиме Горохівський цукровий завод. На горохівських цукроварів, найімовірніше, чекає гірка доля волинських льонарів, - пише «Волинь-нова».

ОБІЦЯЛИ МОЛОЧНІ РІКИ І СИРНІ БЕРЕГИ

Однак у «прихватизаційних» 1990-х плодоконсервний завод обласного споживчого товариства, продукція якого успішно знаходила ринки збуту не тільки на території СРСР, а й у західному зарубіжжі, розбазарили. Хоч міг би досі працювати, адже колишній його цех у Берестечку Горохівського району, який в ті роки набув статусу приватного підприємства «Берестечківський плодоконсервний завод», подолав економічну кризу і до сьогодні на плаву. Що хтось у керівних верхах тоді збільшив свої статки, нагадувати, мабуть, зайве.

Через різке скорочення виробництва молока у вельми скрутному становищі опинилося й відкрите акціонерне товариство «Горохівський сирзавод». Але побудований і введений в експлуатацію за рік чи два до розвалу СРСР, він ще якось давав собі раду. Саме тому, мабуть, і привернув увагу зареєстрованого 1995 року в Луцьку ТзОВ «Континіум», за яким маячіла постать нині відомого волинського бізнесмена і політика Ігоря Єремеєва.

У Мар’янівку він прийшов із щедрими обіцянками, мовляв, життя буде за європейськими стандартами, коли перейдуть під руку Ковельського молокопереробного заводу, який уже належав «Континіуму». І сировари здалися.

А вже невдовзі найсучасніший, за оцінками кінця 1980-х років, сирзавод перетворили на звичайний молокоприймальний пункт, що обслуговував Ковельське молокопереробне підприємство. Ще за трохи тихцем вивезли найбільш цінне устаткування, а на початку нинішнього року взялись уроздріб продавати те, що залишилося. Тож якщо хтось із мар’янівських сироварів, котрі, як і колишні працівники плодоконсервного заводу, зосталися без роботи, живе нині більш-менш заможніше, то хіба завдяки тому, що їздить на заробітки до Польщі, Італії, Португалії чи в інші країни зарубіжжя.

ГОРОХІВСЬКИМ ЦУКРОВАРАМ СВІТИТЬ ДОЛЯ ВОЛИНСЬКИХ ЛЬОНАРІВ?

Із трьох підприємств, на яких трималася робітнича слава Мар’янівки, до початку нинішнього століття залишилося тільки одне – ПАТ «Горохівський цукровий завод». Пройшовши горнило економічної кризи 90-х, воно потрапило до сфери бізнесових інтересів братів Юрія та Валерія Келестиних із Рогатина Івано-Франківської області. До речі, колишній член Народного руху України Валерій Келестин двічі заходив до парламенту під прапорами «Нашої України», а от депутатом Верховної Ради VІ скликання став… за списком Партії регіонів. Подейкували, щоб зберегти свій бізнес. Однак і ця карколомна зміна політичних уподобань бізнесовим справам братів Келестиних не зарадила: з 2010 року в Мар’янівці дедалі частіше говорили про те, що цукрозавод, на якому цілорічно працює 270, а в сезон переробки солодких коренів – 600 робітників, очікує доля інших тутешніх заводів.

Лихоманити підприємство почало з осені минулого року, коли раптом забракло коштів, аби вчасно профінансувати енергетичні потреби. А заборгованість із виплати людям нарахованої впродовж переробного сезону зарплати, що існує й досі, як і начебто не до кінця здійснені платежі за здану цукросировину, породили тривожні чутки про цілком можливу його ліквідацію. Для Мар’янівки вона є особливо болючою. Адже саме цукрозавод був колись тим центром, навколо якого виросло селище і який тримав на собі всю його соціально-культурну сферу. Неважко уявити, чим це загрожує економіці району.

Невдовзі після того, як, розпочавши переробку буряків та виробивши приблизно втричі менше, ніж попереднього року, продукції, завод зупинився, голова правління ПАТ Анатолій Притулюк за власним бажанням залишив посаду і вийшов на пенсію. Ситуація на підприємстві стала критичною. Оскільки районне керівництво дивилося на все мов крізь пальці, у січні депутати районної ради з фракції Об’єднаної опозиції зініціювали позачергову сесію, аби на ній урешті-решт з’ясувати, що саме спричинило зупинку заводу. Та через комерційну таємницю і юридичний захист приватного бізнесу зробити це їм не вдалося. Відтак поширилася чутка, що хтось із нинішніх олігархів зажадав перекупити підприємство і штучно створив умови, за яких працювати воно не змогло.

Після дочасної смерті новопризначеного голови правління ПАТ Миколи Пущала, який упродовж ряду літ був на підприємстві заступником голови правління, тривоги людей стали ще більшими. Прихід на посаду голови правління ПАТ Володимира Шеремети, який живе у Рогатині й до Мар’янівки навідується лише зрідка, їх аж ніяк не зменшив. Тому депутати районної ради звернулися з офіційним запитом щодо подальшої долі ПАТ «Горохівський цукровий завод» до обласного керівництва. І ось на черговій сесії, що відбулася у другій половині серпня, голова районної ради Леонід Андрійчук озвучив підписаний начальником головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації лист-відповідь. Озвучив без жодних, як то кажуть, коментарів. Хоч про потребу їх, здавалося, волали і мовчазні стіни сесійної зали. Адже із відповіді випливало, що завод працюватиме. Тим часом жодні роботи з підготовки до нового переробного сезону на ньому не проводились. Це підтвердив у розмові й один із охоронців підприємства, й головний бухгалтер ПАТ Оксана Биховець. А в господарському суді Волинської області з середини липня триває розгляд справи про банкрутство ПАТ «Горохівський цукровий завод», що її порушено за заявою ПАТ «Державний ощадбанк України». Чим він закінчиться для горохівських цукроварів, прогнозувати ніхто не береться.

Утім, з цього приводу від уже колишнього голови правління ПАТ «Горохівський цукровий завод» Анатолія Притулюка почув: «Якщо минулого року в Україні діяло 67 цукрозаводів, то цього їх може стати вдвічі менше. І річ не так у власниках підприємств, як у ціновій політиці уряду, за якої виробництво цукру стає дедалі збитковішим. Хіба за теперішніх захмарних цін на енергоносії оптова ціна кілограма цукру може бути лише 5,25 гривні? При цьому ще й збуту нема. Для власних потреб Україні потрібно 1,8 мільйона тонн, а виробили торік 2 мільйони. Питання з експортом цукру належно не вирішено. Росія, яка була основним покупцем, аби загнати Україну до Митного союзу, від нашого цукру відмовилась. Але його й на внутрішньому ринку могло би розходитися більше, коли б уряд заборонив використовувати у кондитерській та харчовій промисловості цукрозамінники, як, з огляду на їхню шкоду для здоров’я людини, зробили в Західній Європі та США. У нас на це не зважають, а крайніми в усьому лишаються цукровари, слідом за ними – виробники цукросировини». Так і згадалася сумна доля льонопереробних підприємств області, що спіткала їх у 1990–х роках…

А тим часом розпочався сезон заготівлі солодких коренів. І хоч були сподівання, що запрацює бодай приймальний пункт під-приємства, навантажені буряками автомашини, простуючи через Горохів, їдуть далі.