Діаспора з Луцька вийшла на євромайдан у Берліні

Неділя, 24 листопада. 11.45. У Берліні +5°C, похмуро. Поряд із Бранденбурзькими воротами тупцяють чоловіки у військовій формі різних армій — американської, французької та радянської. З лапи на лапу переступає велетенський м'який ведмідь, символ міста — усі беруть гроші з туристів за світлини з ними. Між чоловіками у формах видніється синьо-жовтий прапор. Українська діаспора в Німеччині збирається на мітинг на підтримку підписання Асоціації України з ЄС.

Про це пише ''Газета по-українськи'' від 26 листопада.

12.00. Починає накрапати дощ. Українці розкривають парасолі й вишиковуються із транспарантами. Українською, німецькою та англійською мовами розповідають про ситуацію в Україні.

12.30. До дівчат, які розмальовують обличчя жовто-блакитними фарбами, підходить німецький студент Лео.

— Я не маю з собою ні прапора України, ні Євросоюзу, бо сьогодні все зачинено, — каже Лео, доки дівчата пальцями наносять фарбу на його обличчя. — Маю тільки прапор Німеччини. Як думаєте, можу його розгорнути?

Ті відповідають, що так. Це буде схожим, що Німеччина підтримує Україну. Лео знає про Україну чимало, бо винаймає помешкання в Берліні із двома українськими студентами.

— Те, що вам погрожує Росія, каже, як вам бути, вважаю комічним. А може ви хочете говорити англійською, а не російською? Яке їм діло, — Лео хоче поїхати до Києва, Львова і Чернівців.

12.45. Кількість діаспорян зростає — їх понад 200. У натовпі з'являються таблички з написами ''Одеса'' та ''Луцьк''.

Підходить чоловік у дублянці, із чорним кучерявим волоссям, років 60-ти. Запитує німецькою:

— Люди, навіщо вам та Європа? Ми теж раніше думали, що це добре, а виявилося, це вигідно лише для деяких осіб, для банків, бізнесменів, монополістів. Я — італієць. Моя країна стояла перед тим самим вибором багато років тому. Я не проти Євросоюзу, але поміркуйте дуже добре, перед тим, як робити вибір. Все, чао, дівчата, — італієць махає рукою і йде.

13.00. Організатори акції закликають охочих підходити до мікрофона. Богдан зі Львова каже, що в Києві на майдані Незалежності зібралися майже 100 тис. людей. Берлінці аплодують.

— Та ви всі однакові. Усі, як росіяни, — 45-річний Петер роздратовано кружляє довкола акції українців, викурює одну за другою цигарки, щось занотовує на телефоні. Він стояв до приходу українців перед Бранденбурзькими воротами, стукав у великий бубон, висловлював незадоволення німецькими політиками, а заодно заробляв гроші. Через акцію Петер мусив зробити перерву. — Ви сприяєте, щоб російська мафія потрапляла в Іспанію через Крим. Це ж ваша територія, правда? І Чорнобиль у вас був. До речі, у вас досі є місця, де всі разом працюють, що ''колхозами'' називають?

13.20. Українці співають пісні Руслани та ''Океану Ельзи'', коломийки.

— А хто ж вибирав вашого президента? Хіба не ви? — питає німецькою літній чоловік низького зросту. — Проти чого ж протестуєте? За два роки виберете такого, який вам подобатиметься.

13.40. Мітинг українців в Берліні оголошують завершеним. На площу перед Бранденбурзькими воротами повертаються переодягнені солдати і ведмідь. Петер починає барабанити.