Гроші за волинський торф таки виводять на Кіпр, - ЗМІ

Останнім часом у ЗМІ з’явився немалий інтерес до торфу. Це пов’язано з тим, що на ньому планують заробити… невідомі кіпріоти. Рік тому київська фірма «Зелена енергія В», акціонерами-засновниками якої є чотири кіпрські компанії («ГУРІЛЕСС ТРЕЙДІНГ ЛТД», «ЛОРОПІОНО ЛІМІТЕД», «ВОЛКАЙ БІЗНЕС ЛІМІТЕД» та «ДОЛАРОЗА ЕНТЕРПРАЗІС ЛІМІТЕД»), отримала дозвіл на дослідження та розробку торфових родовищ у дев’яти селах Камінь-Каширського району. Заплановано розробки родовищ і в сусідньому Любешівському районі.

Ми спробували з’ясувати, чи виправдані такі побоювання і чи волинські надра можуть потрапити у невідомі руки - пише газета Сім’я і дім.

Про те, що видобуток та переробка торфу є прибутковою справою, не знає хіба лінивий. Є розрахунки, що при правильній організації виробництва уже за п’ять років усі затрати можна окупити, а ще через п’ять – подвоїти прибутки. Недарма з кінця 1960-х років, коли завершилася масова меліоративна кампанія, влада почала активно організовувати і торфовидобувні підприємства. Уже за 10 років всеукраїнський видобуток торфу становив понад 20 млн тонн. Тож зацікавленість кіпрських інвесторів волинськими родовищами не випадковий. 
У наш час торф становить інтерес, особливо у західній Європі, яка усіма силами, до речі, як і ми, хоче позбутися газової залежності від Росії. Волинь у цьому плані – перспективна територія, адже тут великі площі заболочених земель, що є природним чинником торфоутворення, близькість до кордонів з ЄС, як наслідок, простота та економія коштів при транспортуванні готового продукту на європейські ринки. 

Європейські країни потребують торфу, бо це вигідно і в економічному, і екологічному планах. Майже вся енергія при спалюванні торфобрикету йде на утворення тепла. Торф значно дешевший за вугілля, газ, мазут чи інші традиційні види палива, а шкідливі викиди в атмосферу під час його спалювання удвічі менші за інші види. Окрім того, виробництво і переробка торфу майже не залишає відходів. Попіл, що утворюється при спалюванні торфобрикету, є чудовим добривом. Він містить багато корисних речовин, які покращують структуру ґрунтів, знижують рівень кислотності тощо. 

Тому бажання ТзОВ «Зелена Енергія В» отримати у користування волинські торфовища є цілком зрозумілим. До речі, з легкої руки місцевих чиновників у Камінь-Каширському районі вона вже отримала більш як 1000 га торфовищ. До переліку перспективних потрапили родовища у селах Доброму, Карасині, Гута-Боровенська, Сошичному, Мельники-Мостище, Хотешеві, Полиці, Стобихівці та Нові Червища. Правда, ці землі переважно потребують величезних капіталовкладень та проведення меліорації. Лише у Гуті Боровенській дещо було зроблено за попередніх часів. Решта частково розробляли колгоспи або узагалі пустують. Додамо, що представники ТзоВ «Зелена Енергія В» уже навідувалися до згаданих сіл та відібрали зразки ґрунтів на експертизу, поки що на цьому справа й завершилася. 

Чому ж до цієї фірми така особлива увага? З реєстрацією тут усе в порядку. Вона внесена в Єдиний державний реєстр 27 жовтня 2011 року. Правда, адреса м. Київ, Оболонський район, Московський проспект, будинок 8 трохи насторожує. При введенні її у пошук браузер чомусь настирно видає сторінку військового заводу «Маяк». Проте електронні карти показують за цією адресою, крім згаданого заводу, розташований і автосалон, і магазин мобільного зв’язку та ще й десяток фірм та компаній. Можливо, якась помилка. 

Дивує інше, що можна побачити на сайті www.cyprus-data.com – він дозволяє здійснити пошук юридичних осіб (компаній), зареєстрованих у Кіпрі. Вартує побувати і на офіційному сайті Міністерства енергетики, комерції, індустрії й туризму Кіпру www.mcit.gov.cy, на якому є теж сервіс пошуку зареєстрованих компаній, майже усі компанії-акціонери теж створені 2011 року. 

З даних того ж таки Єдиного державного реєстру загальний статутний фонд ТзОВ «Зелена енергія В» становить 305 тис. гривень. Усі чотири кіпрські компанії-засновники внесли до фонду рівні частки у сумі 76 тисяч 250 гривень. Та чи не малувато буде для компанії, яка хоче розробляти такі площі родовищ? 
Приміром, один сучасний завантажувач торфу коштує від 600 до 900 тис. гривень. Якщо ж, припустімо, компанія буде видобувати торф за допомогою спеціальних фрез, що є найдешевшим способом, то, для підрахунку, одна фрезерувальна машина обійдеться майже у таку ж суму, а ще ж потрібні причепи, куди добутий торф навантажувати, інша спеціальна техніка. Та й робітників потрібно найняти, і їм платити заробітну плату за виконану роботу. На що розраховує ця київська фірма? Видається, що побоювання наших колег таки не безпідставні.