Мешканці аварійного будинку на Волині благають їх переселити

У будинку, що руйнується на очах, досі живуть люди. Уже впродовж багатьох років будинок, що на вул. Драгоманова, 35 у Володимирі-Волинському, знаходиться у такому стані, що може розвалитися будь-якої миті.

Більшу частину його мешканців переселили у новобудову по сусідству. Але не всім випало таке щастя - дві сім’ї, у тому числі й діти, залишилися жити в аварійній будівлі. Про це повідомляє «Місто вечірнє».

Проблему мешканців будинку, що на вулиці Драгоманова, 35, піднімали у ЗМІ ще навесні позаминулого року. Однак питання забезпечення всіх жителів аварійної будівлі новими, рівноцінними за площею квартирами не вирішено й досі.

Ірина Смірнова, яка проживає у даному будинку з двома неповнолітніми дітьми, чоловіком і мамою, звернулася з листом до редакції «Міста вечірнього».

Публікуємо лист-звернення жінки.

«Понад 30 років я разом з родиною мешкаю у будинку №35 на вул.Драгоманова у Володимирі-Волинському, який побудований ще у 1953 році. Зараз його стан можна охарактеризувати як аварійний, адже ця дерев’яна двоповерхівка у будь-який момент може завалитися і поховати під собою людей. Нас, її мешканців, місцева влада мала відселити, надавши нове житло. Але не так сталося, як думалося нам, простим жителям міста. І не так сталося, як би мало бути у правовій державі, де влада покликана і зобов’язана захищати житлові права громадян. Нам, мешканцям цього злощасного будинку, пропонують зношені старі квартири на вторинному ринку, та ще й менші за площею. Тобто фактично нас ставлять у такі умови, коли ми змушені міняти шило на мило.

Цей старий дерев’яний двоповерховий безпідвальний будинок каркасного типу – моя домівка від народження. У нас не було води, каналізації, опалення пічне (палили вугіллям), газ у балонах. Забезпечення усіх зручностей: підведення води (десь 1982р.), облаштування каналізації, підключення до міської системи газопостачання (жовтень-листопад 1996р.) та теплових мереж (1995р.) – ходили і добивались мешканці. Все це дозволило хоч якось довести наш будинок до стану напівнормального. Але і це, як каже влада, зокрема депутат Мороз Р.А. та заступник міського голови Веремчук М.К., ми отримали «на халяву».

При обстеженні будинку науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом «НДІпроектреконструкція» на червень 2005 року його стан вже тоді оцінювався як незадовільний, виходячи з середнього нормативного терміну служби дерев’яного будинку – 50 років. Невиконання своєчасного поточного та зрештою й капітального ремонту пришвидшило фізичне нищення будинку.

Проводити при фізичному зносі у 59% капітальний ремонт будинку було визнано економічно недоцільним. Водночас фахівцями рекомендовано ЖЕКу провести ряд заходів: ремонт кроквяної системи, шатрового даху, ревізію внутрішньої електропроводки, заміну дерев’яних конструкцій стін, що згнили; влаштування підвісних ринв та водостічних труб, благоустрою прилеглої території та інше. Ці рекомендації було проігноровано. Також рекомендувалося для зменшення тиску на дерев’яні конструкції демонтувати опалювальні печі на другому поверсі у квартирах. Цю вимогу мешканці виконали самостійно. І тепер міська рада звинувачує нас у самовільному збільшенні житлової площі!

У 2006 році за нашим будинком було розпочато будівництво багатоквартирного дев’ятиповерхового будинку, де планувалось надати житло сім’ям з будинку №35. З цією метою було отримано субвенцію з державного бюджету місцевому, виділені кошти з обласного та міського бюджетів, а також значну фінансову допомогу надав народний депутат Ляшко (кошти ми вибивали разом з міською владою). Всі мешканці будинку з надією і терпінням чекали того дня, коли отримають нове житло. Терпіли ряд незручностей: паркан висотою 2 метри стояв на відстані 1,5м від будинку; постійний бруд, болото, шум; територію дитячого майданчика, а також прилеглу будинкову територію, грядки забрали під територію будівництва; доступ до сараїв, де зберігалися запаси на зиму, теж опинився на території будівництва; машини мешканців доводилося ставити під вікнами на узбіччі дороги. Будівельна техніка проходила під вікнами будинку. Це стало причиною ще більшого просідання стін, утворились нові тріщини, а старі стали такої величини, що в них входить людська рука. У ванних кімнатах тріщинами вкрилася плитка як на стінах, так і на підлозі, в одній із квартир розкололася навпіл сантехніка (вода просочувалась невідомо куди). Вхідні та міжкімнатні двері просіли і перестали нормально закриватись. У квартирах падали великі брили штукатурки зі стелі. Проживання стало не тільки неможливим, а й небезпечним для життя! Але мешканці усе це терпіли, бо ж обіцяно було нові квартири у новобудові поруч. Терпіли та вірили владі…

Коли будівництво неодноразово призупинялось (причина – брак коштів, а міська рада брала лише пайову участь в будівництві), ми ходили на колективні та індивідуальні прийоми до міського голови Петра Саганюка. І мер міста нам неодноразово казав: «ЛЮДИ ДОБРІ, НЕ ХОДІТЬ… ВИ УСІ ОТРИМАЄТЕ НОВЕ ЖИТЛО, ЯК НЕ ПО ДРАГОМАНОВА, 35а, ТО В КОВАЛЬЧУКА».

І день отримання нового житла настав, але з «великими сюрпризами» від міської влади:

-Одні сім’ї отримали квартири в новобудові, рівноцінні за площею, а то й більші в межах 20-25кв.м.

-Іншим сім’ям пропонуються квартири із вторинного фонду, та ще й із значно меншою житловою та загальною площею.

-Сім’ї з неповнолітніми дітьми лишилися в найбільш невигідних умовах (сім’ї Сулік та Оніщук). Їм випало житло на вторинному ринку, придбане у непростих мешканців міста, а, так би мовити, «у своїх хлопців». Одна квартира – на вул.Ковельській, 70, колишній господар – власник магазину «Гермес»; друга – на вул.Ковельській, 140, екс-власник – колишній начальник Ягодинської митниці. Так-от, ремонт у цих квартирах проводився років 10 тому: вікна, двері, каналізація, водопровід зношені, ще від часів СРСР. І в цей час міська влада через місцеву пресу та свій сайт браво рапортує, що «…проплачено кошти за останню квартиру в новому будинку…» (газета «Слово правди», 17 жовтня 2013 року).

Щоб швидко завершити розподіл квартир, міська рада провела 10 жовтня жеребкування між квартирами №7, 8, 4, яке проводилось без участі мешканців квартири №4. Хочу зауважити, що папірці з написаними номерами квартир були заздалегідь підготовлені й написані не при нас. Папірець, що залишився у файлі, та той, що витягнув сусід, не було оприлюднено ні нам, ні членам комісії! І мій сусід, як напророчила працівник управління ЖКГ Володимир-Волинського міськвиконкому Людмила Будневська, виявився дійсно таки везучим – витягнув нову квартиру. Ми не встигли вийти із залу засідань, як його уже вітали з перемогою. Варто зазначити, що свого часу він уже отримав аж дві квартири від держави як чорнобилець та як афганець. А, може, він – теж «свій хлопець»?

Одразу ж наступного дня після так званого жеребкування на усіх дверях будинку висіли оголошення від адміністрації ЖЕКу, в яких вимагалося звільнити займані квартири до 31.10.13р. у зв’язку із проведенням демонтажу даного приміщення. ЯК НА ДИВО, УСІ СЛУЖБИ ВІДРЕАГУВАЛИ СПРАВНО!!! Розпорядженням міського голови від 15 жовтня вказано вже у термін до 1 листопада провести відповідним службам відключення будинку, а ЖЕКу до 1 грудня провести демонтаж. Водоканал провів колосальну роботу по відключенню будинку від системи водопостачання (25 жовтня): біля стін вирили рів, який наповнився водою, зруйнували частину зовнішньої стіни в людський зріст, крізь діру було видно унітази обох квартир. На питання мешканців «Що ви робите?» грубо, у нецензурній формі відповіли, що виконують розпорядження керівництва. Вони навіть не знали, що у будинку ще проживають люди! Через декілька днів приїхали працівники обленерго та теплокомуненерго відрізати світло та теплопостачання. Опалення до цього часу так і не було підключено. Пригадуєте, надзвичайно холодний вересень змусив раніше розпочати опалювальний сезон? Уже з 5 жовтня дитсадки, школи й лікарня почали опалюватись, а невдовзі й усі міські квартири. Проте, як заявляв заступник міського голови Веремчук М.К. та начальник відділу ЖКГ виконкому міської ради Фіщук В.С., Драгоманова, 35 опалюватись не буде.

Це змусило нас звернутись у прокуратуру міста. Згодом отримали роз’яснення від Веремчука М.К.:

-По-перше, усі служби неправильно зрозуміли розпорядження міського голови.

-По-друге, тепло включили з великим запізненням (6 листопада), бо надворі було тепло і мешканці однієї з квартир нібито обрізали батареї. Виникає питання: як у квартирах, які уже знаходились на балансі ЖЕКу і були опломбовані, могло таке статися? Як проводилась підготовка до опалювального сезону (яка має починатися ще навесні)?

-По-третє, усі дії міської ради є законними, вони забезпечили усіх належним житлом, і той факт, що придбані ними квартири менші на 2кв.м (а в дійсності різниця становить більше, ніж 5кв.м), не порушує наших майнових, житлових прав та санітарно-гігієнічних норм житла.

Шановна владо! Ми не хочемо «вілл та особняків», як казали нам пан Фіщук та пан Веремчук на черговому засіданні житлової комісії, не ставимо перед вами «ряд додаткових вимог, виконання яких є просто неможливим». Ми хочемо отримати належне житло, рівноцінне за площею. От і все… Невже вирішення цього питання є непосильним? На придбання нової квартири не вистачило у міському бюджеті 50 тисяч гривень.

Ми опинилися в таких умовах, бо, як кажуть представники влади, ми не ходили і не просили, не ночували під кабінетами, не погрожували судами та прокуратурою (як наш сусід Фльоров, якому пообіцяли нове житло), не влаштовували істерик і скандалів, хоча на усі звернення, заяви до міської ради щодо квартир є письмові відповіді, де нам обіцяють нові квартири в новобудові.

Чому я, вчитель, присвячуючи свій вільний час не власній сім’ї, а школі й дітям, представляючи рідну школу на яких тільки не є виставках та тих же фестивалях того ж таки міста, гідно представляючи місто в подібних заходах на обласному та всеукраїнському рівнях, маю ще й ночі не спати, штурмуючи кабінети міських чиновників. На мою думку, кожен повинен добросовісно виконувати свою роботу та посадові обов’язки.

Як же проводився розподіл квартир? Чим керувалась міська рада? Яким чином було виділено місце для будівництва нового будинку? Як вирішиться питання двох сімей Смірнових-Сулік та Оніщуків, що лишаються без житла? На ці питання і досі чомусь немає відповіді…

Ірина Смірнова, мешканка будинку №35 на вулиці Драгоманова».

«Доки грім не гримне, мужик не перехреститься». На жаль, це прислів’я часто відповідає реаліям нашого життя. Зазвичай тільки коли станеться якесь лихо, винуватці починають бити на сполох. Аби знайти собі виправдання, чому вчасно не попередили нещастя, вони починають шукати крайніх. Тож щиро сподіваємося, що проблема сім’ї Ірини Смірнової та її сусідів буде якнайшвидше розв’язана. Аби тільки не було надто пізно…