Лучанам бракнуло «крапельки» щоб відчути справжню свободу

Символічно, з чаєм і печивом, відзначили День Свободи й сьому річницю Помаранчевої революції у Луцьку.

На Театральному майдані зібралося з десяток громадських активістів, політиків, більшість із них 2004-ого були учасниками Помаранчевої революції.

Як повідомив один з організаторів зустрічі, громадський активіст і політолог Михайло Шелеп, ідея організувати зустріч біля пам’ятника Лесі Українки виникла спонтанно під час спілкування з друзями в мережі Фейсбук. «Ніяких організованих обдзвонів, лише повідомлення у Фейсбуці: «Приходьте, кому це цікаво», - наголосив Михайло Шелеп.

З його слів, організатори не мали на меті зібрати на площі щонайбільше людей, особливо не хотіли, щоб акцію сприймали як політичну. А мета – «побачити людей, яких давно не бачили, можливо вже років 7, а ще перевірити свій бойовий дух, наскільки ми здатні ще раз об’єднатися» - наголосив Шелеп.

«Сім років тому український народ показав, що він є народ, а не бидло, як його обзивали. що він має власну позицію й уміє її доводити…і якщо ситуація стане гіршою, то, думаю, народ тут знову буде…можливо не в такій формі, тому, що за сім років змінилися методи комунікації».

«Якщо 7 років тому певні політичні лідери скористалися моментом і хвиля народної підтримки їх висунула на посади, то цього разу люди будуть більш перебірливі до лідерів, до ідей, які вони проголошують, і люди будуть більш вимогливі до того, як ці ідеї впроваджуються, бо сім років люди зробили певні кроки і розслабилися. Сказали: «Ми обрали «правильних» людей, вони за нас усе зроблять». І переконалися на власному досвіді, що треба самому щось робити, а не розраховувати на двох-трьох хороших політиків» - констатував Михайло Шелеп.

Його підтримав інший учасник акції - депутат Луцької міськради Павло Данильчук. На його думку, «люди виплеснули емоції, вони хотіли щось змінити і змінили».

«Але як робиться в нормальному демократичному суспільстві – люди, які обрали владу стають суспільством, яке має контролювати. А в нас як: зробили революцію, ну от вожді робіть, а ми чекатимемо поки все зміниться. Не можна було цього робити і ми, кожен у цьому винен», - сказав він.

Тим часом лучани, схоже, таки готові відстоювати свої права, якщо знайдеться лідер, який поведе за собою народ. Принаймні, такою думкою поділився лучанин поважного віку, який сім років тому брав участь у Помаранчевій революції. З його слів, річницю революції він зустрів з розчаруванням й водночас приємними спогадами.

«Відчуття одне – обдурили нас наші керманичі» - зізнався пенсіонер в вишиванці – «але ми виходили все ж недарма, ми показали, що ми єдині – від Луганська до Ужгорода. Я не шкодую, що там був і не кляну Ющенка, бо ми йому вірили. На Майдан я вийшов за Ющенка і за нову Україну. Я жив в радянській імперії і більше цього не хотів і, якщо треба буде, вийду знову. Але хочу бачити лідера нації, не на словах, а справжнього. Суспільство – інертне, поки не бачить людей або людину, яка його поведе до справжньої України».

А до моменту, коли люди знову будуть готові вийти на вулиці, аби відстоювати свої права залишається зовсім небагато, - переконаний депутат міської ради Богдан Шиба, який також був учасником Помаранчевої революції й відзначення сьомої річниці. Він переконаний, що 22 листопада 2011 люди не збираються на площах масово, бо «ще видно десь трішечки не вистачає тієї крапельки, яка переповнить чашу і люди знов відстоять свої права».

Натомість 2004-ого, як стверджує Шиба, «були вибори і правами людей знехтували, тому вони й вийшли». Крім того, депутат переконаний, що люди організували революцію самостійно, без вказівок чи маніпуляцій:

«Насправді був акт українського народу. Люди самі вийшли і вони вийшли не за Ющенка, не за якихось окремих лідерів, а для захисту своєї гідності» - наголосив Богдан Шиба.

Втім, нині на Театральному майдані знайшлися й ті, для кого Помаранчева революція асоціювалася з просуванням на посаду екс-президента Віктора Ющенка.

Лучанка, яка проходила повз, коли тривала акція-зустріч розповіла, що 2004-ого голосувала за Ющенка. І розчарувалася: «Пройшло це все. Все пропало. Ніяких революцій робити не треба. Ще не так погано ми живемо, щоб робити революції. Ми маємо, що їсти. Я – дитина війни, народилася 1941-ого. Батько прийшов з війни і через рік помер, а нас в матері – четверо – ото була біда!»

Акція-зустріч, приурочена до Дня свободи й сьомої річниці Помаранчевої революції, тривала не довго – приблизно за годину чай випили, печиво з’їли.

Наостанок виконали Гімн України й розійшлися.