Розстріл Луцького гетто - сторінки трагедії

28 серпня 2017 року о 14.00 год. у Волинському краєзнавчому музеї відбудеться історична година «Розстріл Луцького гетто: сторінки трагедії», присвячена 75-им роковинам від часу розстрілів євреїв Луцького гетто (1942).

Під час заходу буде розгорнуто фотодокументальну виставку з фондів Волинського краєзнавчого музею на якій представлені матеріали окупаційного періоду, фото лучан, котрі загинули в 1942 р., тематична література. Також планується показ документального фільму «Якщо залишишся живим». У фільмі розповідається про вцілілого дивом майбутнього ізраїльського актора Шмуеля Шило (1929–2011), котрий ділиться спогадами про ці жахливі події під час Другої світової війни.

Довідково:

Лихоліття Другої світової війни стало одним із найсерйозніших випробувань українського народу у буремному XX столітті…

Волинь відійшла до рейхскомісаріату Україна (РКУ) й зазнала вагомих втрат під час війни. В цілому втрати населення РКУ становили 30%. Найбільш вражаючим – 53% – було зменшення кількості жителів великих міст. Найбільших втрат зазнала єврейська громада, за оцінками істориків за час окупаційного режиму знищено від 0, 9 до 2 млн. євреїв.

Понад п’ять століть євреї мирно співіснували з українцями і поляками, ніхто не міг передбачити катастрофи. Лише 1∕3 єврейського населення встигла евакуюватися з території України до початку війни. На період нацистської окупації на території Волині проживало понад 110 тис. євреїв, які майже всі загинули.

Вже 25 червня 1945 року були окуповані такі волинські міста як Торчин, Любомль, Луцьк та ін. У них нацисти встановлюють свій «новий порядок». 13 жовтня 1941 року було проведено перепис населення. Реєстрацію звіряли з домовими книгами, було виявлено 14 743 осіб єврейської національності, тобто 45 % всього населення Луцька.

Життєдіяльність євреїв відразу ж була регламентована спеціальною директивою від 13 серпня 1941 року. Так, 1 вересня 1941 року Луцька міська управа наказала всім євреям постійно носити на верхньому одязі жовті шестикутні зірки як спереду, так і на спині. Вона деталізувала своє розпорядження. Наприклад, якщо лікар – єврей чи інший медичний працівник працює в халаті, то жовта зірка повинна бути на халаті, тому що «в лікарнях пацієнт повинен знати, що його лікує єврей».

Євреї були обмежені в своїх елементарних правах. Вони не могли ходити по тротуарах, по вулицях міст, їздити в громадському транспорті, відвідувати школи, бібліотеки, музеї, купувати на ринку. Підприємці повинні були на своїх вікнах вивішувати табличку «Єврейське підприємство». Наказом Луцького міського посадника від 11 грудня 1941 року євреям заборонявся переїзд з одного місця на інше.

У грудні 1941 року Луцький гебітскомісар Кольгоф підписав ще одне знущальне розпорядження, за яким євреям заборонялося прати одяг у річці Стир. Також було у тому ж місяці видано спеціальне розпорядження «Про розподіл товарів і роздрібну торгівлю», за яким на одну людину видавалося по 2 кг хліба, 200 грам м’яса на тиждень. Євреям видавалося в два рази менше. Євреї масово звільняються з роботи. Якщо єврей і залишався на роботі, то змушений був переводитися на іншу, більш низьку посаду або в нього брався підпис, що він буде працювати безкоштовно. Влада всіляко перешкоджала переходу іудеїв у християнство, хоча цим євреї намагалися уникнути смерті.

Широка мережа гетто була створена на Волині. Гетто у м. Луцьку було створено 11 – 12 грудня 1941 року. Для його створення була визначена територія Старого міста, обмежена з усіх сторін річкою Стир, мостом через річку Глушець і дорогою на передмісті Гнідави. На цій невеличкій території було зосереджено більше половини населення міста. Територія гетто була огороджена колючим дротом по всьому периметру і охоронялася окупаційною владою

Для підтримки порядку і виконання розпоряджень окупаційної влади в гетто було створено юденрат, якому підпорядковувалась юденполіція, яка називалася також – жовта поліція. В Луцьку було створено ще два гетто – на Красному та в приміщенні сучасного Педагогічного коледжу, де було повстання (грудень 1942 р.). Подібним чином були створені гетто в інших містах та населених пунктах Волині.

Загнавши євреїв у гетто, нацисти забороняли їм без супроводу поліції ходити за його межі. Комісар Луцького округу Ліндер 13 грудня 1941 року видав розпорядження, яке було розклеєно по всьому місту: «Виходити євреям на вулиці, спинятись на вулицях заборонено. Євреї, котрі порушать це правило – будуть покарані смертю».

Становище євреїв у гетто було жахливим. Постійне приниження, побори, терор, невпевненість у майбутньому, очікування смерті, голод, холод, антисанітарія у теплий період, відсутність теплої води. Праця на важких роботах. Щодня у гетто вмирала велика кількість людей.

Невірними є твердження про те, що євреї покірливо і байдуже очікували своєї смерті. Потрібно згадати й чимало волинян, котрі, ризикуючи своїм життям допомагали євреям, рятували їхнє життя. Євреї не забудуть Вітольда Томенка, родину Круть з Торчина, родину Солтис з Маркович Горохівського району, Віру Каспрук з Луцька, Петра Токарського з с. Ерастів Турійського району, Олександра Гнатюка з Маневич, родину Пилипчуків, Бузь, Лещук, Ярмолюк з Любомльського району, Анастасію Абрамович з Любомля, яку нацисти розстріляли за те, що вона переховувала єврейську родину Штернбаум, Ядвігу Скубікіну, котра врятувала двох єврейських хлопчиків та багатьох інших.

Наказ про «остаточне вирішення єврейського питання» нацистська влада одержала влітку 1942 року. З цього часу почали здійснюватись акції з знищення гетто.

Під час першої нацистської «акції» 19–20 червня 1942 року у гетто було розстріляно 2 тис. осіб. 19–23 серпня 1942 року під час великої німецької операції за участі команд СД, німецької та української поліції більшість мешканців гетто (від 15 до 16 тис. осіб у т. ч. 5 тис. з районів) було розстріляно у с. Гнідава. Зберігся персональний список лише 584 осіб.

Після наступних обшуків та облав на території гетто було виявлено ще 2 тис. євреїв, яких розстріляно 3 вересня 1942 року.

12 грудня 1942 року німецькі команди знищили 500 євреїв ремісників, які працювали в ремісничому гетто. Після цього гетто закрили. Жорстокість і свавілля німецької окупаційної влади призвели до того, що перестала існувати багатомільйонна єврейська громада. В м. Луцьку загинуло 25 658 осіб, на Волині – понад 110 тис. осіб.

Завданням сучасних волинян є збереження пам’яті про ці трагічні події нашої землі, допомога у створенні пам’ятних знаків на місцях масових розстрілів євреїв, відновлення історичної пам’яті заради того, щоб такі трагедії ніколи не повторились.