Виставковий проект Костя Борисюка під багатомовною назвою «Ritual dancing ІІ» вражає особливим кутом зору, особливим змістом, особливою стилістикою. Постмодерністична мова мистецтва цього художника позбавлена однозначного прочитання. Неначе важкий рок у виконанні симфонічного оркестру, вона приголомшує чуттєвістю й провокативністю. Віртуозно, з дотриманням усіх законів статики (на взірець канонічних розписів давньоєгипетських пірамід) написані персонажі об’ємних полотен.
Однак, незважаючи на цю демонстративну статичність, вони несуть у собі приховану динаміку, готовність до активних дій, різних жестів спотвореної жахом міміки. Фовістична експресія рвійно-нестримних кольорових плям полонить увагу глядача, ніби провокуючи його до якогось несамовитого, шаленого танку. Велетенські постаті виконавців загадкового ритуалу, тотемні маски, кров… А втім про що говорить художник? Про обрядові дійства шумерів чи єгиптян? Профільні зображення персонажа (ймовірно самого автора?), який споглядає праворуч-ліворуч, з різних точок експозиції, неначе виконуючи свою партію на цій партитурі життя. Можливо так емоційно й нещадно митець звертається до своїх сучасників-співвітчизників?
А «Ritual dancing ІІ» - це багатогранна метафора про Нomo sapiens - просту, смертну людину початку ІІІ тисячоліття: величну й нікчемну водночас, беззахисну й мрійливу, підступну, знесилену, заблудлу?..