У Донецьку- інспектор, у Луцьку – майстриня хенд-мейду.

Бойові дії на Сході круто змінили долі мільйонів вимушених переселенців, що змушені були залишати рідний дім і їхати світ за очі подалі від війни. Усім їм довелося починати життя спочатку. Деякі з них і донині не прижилися на новому місці, нарікаючи на владу і постійно скаржачись, як їм погано. Інші відкрили нові можливості для самореалізації. Донедавна донеччанка, а нині мешканка Луцька Ірина Голощапова –  переселенка, що також знайшла себе в іншій площині. Свої захоплення вона перетворила на заробіток.

До Луцька втекли від війни.

Разом з чоловіком та маленькою дитиною вони виїхали з Донецька, як тільки там почали лунати перші вибухи. Спочатку подружжя Голощапових жило в Івано-Франківську, потім переїхало до Луцька – тут оселились батьки чоловіка Ірини. Йому вдалося знайти тут роботу за фахом, а Ірина спочатку сиділа з донькою дома. Вийти на роботу жінка не могла– маленька Даринка часто хворіла. Проте на одну зарплату, знімаючи квартиру, вижити родині було важко. Тому Ірина згадала про свої захоплення .

«За фахом я економіст, свого часу працювала в Донецькій податковій інспекції, потім викладала в технікумі, - розповідає Ірина Голощапова. –Потяг до творчості мені передався від батька, який чудово малював, робив чеканку, різьбив по дереву. Тому я цікавилась різними напрямками хенд-мейду і всьому вчилась сама. Так було і з прикрасами з натурального каміння. Їх в Донецьку виготовляла одна наша місцева художниця. Браслети та намисто користувались неабияким попитом серед жінок. Знаючи, що я працюю в технікумі, майстриня спочатку запропонувала мені їх реалізовувати по навчальних закладах. Потім, бачачи, що я цікавлюсь процесом їх

виготовлення, навчила мене основам. А популярні техніки оздоблення прикрас  я опановувала самотужки».

Замість кухні – на майстер-клас.

…Декупаж, декоративний вітражний розпис, виготовлення оригінальних жіночих прикрас з хутра, ниток, пластикових пляшок, живопис, плетіння браслетів з натуральних каменів.  Це далеко не повний перелік захоплень Ірини Голощапової. Свої вироби жінка реалізовує на ярмарках, що на свята проводяться у центрі Луцька. За півтора року місцеві модниці вже впізнають її роботи. На одному з таких заходів її побачила Ольга Тиха, завідувач клубу «Патріот Батьківщини», що діє у міській бібліотеці №1 як філія Палацу культури Луцька. (3220)

«Я запропонувала Ірині Голощаповій співпрацювати з нами і вона погодилась, -розповідає пані Ольга.- На базі клубу разом з нею ми створили любительську студію «Дари Макош». Тут Ірина проводить свої майстер-класи. Вартість участі в них недорога, і вони користуються популярністю. Тему заняття вибирають самі відвідувачі. Приміром, ми вже плели кошики з газетної лози і браслети у техніці Шамбала, робили сережки та намисто з тканини, прикрашали різні предмети побуту декупажем.  Заняття проходять двічі на тиждень. Більшість учасників майстер-класу – жінки різного віку. Як на мене, це хороша альтернатива проведення вихідних за хатньою роботою».

У новому місті – нова професія.

Ми теж завітали на майстер-клас до Ірини Голощапової. Цього разу учасники студії «Дари Макош» малювали пейзаж олійними фарбами.  

Як виявилось, більшість з них ніколи раніше цим не займалися. Однак на якості робіт, як не дивно, це не позначалось. Всі стверджували – малюють заради задоволення.

«Такі заняття дають мені можливість побути собою, -каже Лариса, 40-річна лучанка. –Тут доволі невимушена атмосфера.  Ірина –хороший наставник, вона багато вміє сама і може цьому навчити. Навіть мій чоловік, коли має вільний час, приходить до неї на заняття».  

Зі слів самої Ірини Голощапової, за півтора року перебування у Луцьку вона проводила майстер-класи для переселенців з Криму та Донбасу, працювала в «Центрі зайнятості вільних людей», виграла грант по арт-терапії для дітей-інвалідів, у рамках якого вела заняття для школярів з Луцького навчально-реабілітаційного центру, навчала основам хенд-мейду вихованців християнського табору «Стежина добра».

«Мені подобається те, чим я зараз займаюся, -стверджує пані Ірина. –  До того ж така робота дає можливість більше часу проводити з родиною. Навряд чи я б зараз пішла працювати у податкову чи навіть викладати і сидіти там з 8-ї години до 5-ї. Життя налагодилось, і у Луцьку мені комфортно. Тут гарне місто і хороші люди. Єдине, що турбує найбільше – дуже хвилююсь за маму та 18-річного сина від першого шлюбу. Вони залишились у Донецьку». 

Текст Вікторії ГРИЩУК.

Фото Любомира Безручка