Незрозумілі не-ангели

Що робити, якщо ти «не такий», яким усі тебе хочуть бачити, якщо для своїх батьків ти є «не ангелом», ніхто тебе не розуміє та й ти сам не все розумієш? Відповіді знайти не так легко. Але можливо, запевняє у своїх книгах рівненський письменник Сергій Гридін. Він приїхав до Луцька, аби презентувати дві свої книги – «Не ангел» і «Незрозумілі» - тим, для кого ці питання наразі дуже актуальні.

Автор відомої серії дитячих історій про комп’ютерного віруса Федька сам глибоко пережив те, про що пише. У підлітковому віці він був повновидим юнаком, який жодного разу не міг підтягнутися на перекладині. Йому сподобалася одна дівчина. Добре розуміючи, що шансів її підкорити не так багато, поглянувши на себе у дзеркало, він вирішив змінитися. «Першого дня я пробіг 100 метрів. На другий взагалі не хотів прокидатися на пробіжку. Але пересилив себе, почав бігати тиждень за тижнем - і за літні канікули скинув 20 кг. А ще хотів навчитися підтягуватися. Тому попросив тата встановити вдома трубу. І щоразу, коли йшов на кухню, підтягувався. Уявіть, що було, коли я прийшов у школу після тримісячних канікул та ще й зміг без проблем підтягнутися на перекладині, на яку раніше й вилізти не міг!»

1 (1)

Історія про юнака, який себе змінив, описана у книзі «Не такий». Письменник запевнив юних лучан, що у ній є чимало шкільних «приколів». Наприклад, можна знайти рецепт, як зірвати контрольну з математики.

Сергій Гридін почав писати оповідання після того, як його 9-річний син «заліз» у комп’ютер і «нахапав» вірусів. Так з’явилася історія «Федько, комп’ютерний вірус», яка вже має не одне продовження. Процес створення нових оповідань надзвичайно захопив. Писати - тепер його улюблене заняття. А ще пан Сергій керує страховим фондом. І це зовсім не романтично. Адже у світі цифр і перевірок багато не нафантазуєш. 

Спілкуючись із дітьми, добре пам’ятаючи себе і свої переживання у такому ж віці, Сергій Гридін розуміє, які проблеми турбують їхні серця. «Не ангел» і «Незрозумілі» - це крок назустріч юнацьким відчуттям, сприйняттю і розумінню світу.

«Кожен хоче, щоб його розуміли, не обманювали, не зраджували, - озвучила результати невеликого анкетування дітей і дорослих організаторка зустрічі, директор Центральної бібліотеки для дітей Ніна Бочарова. – Було б добре, якби ваші батьки прочитали ці книги. Але і дорослі від вас очікують того ж: щоб ви не обманювали і розуміли.»

Школярі, які пришли на зустріч із письменником, задавали йому чимало запитань про те, як він вирішив писати, для чого це робить, що його надихає, чи зривав він контрольні, що читає, чи хотів би, щоб про його Федька зняли мультфільм. Розмова була досить жвавою і веселою. Пан Сергій пригадав історію, яка сталася у Монголії (він там проживав у дитинстві кілька років – авт.). Одна повновида пані вирішила сфотографуватися верхи на поні. Поки її чоловік налаштовував фотоапарат, поні не витримав такої ваги, його ноги роз’їхалися й у найвідповідальніший момент пані опинилася на землі.

Зізнався він і в тому, що сам контрольних ніколи не зривав. Та й не радить це робити. Мультфільм про Федька, звичайно, хотів би створити. Але наразі це надто дорого. 1 секунда мультиплікації коштує від 50 до 160 $.

Крім того, що пише, пан Сергій, співає і грає на гітарі. Йому, як і його героям, дуже подобаються пісні гурту «Бумбокс». Незабаром у Видавництві Старого Лева вийде нова книга письменника про дитину, яка захоче покінчити життя самогубством. Про це попросили написати діти, котрих він зустрів на книжному форумі у Львові. Спочатку ідея не дуже сподобалася автору, але промоніторивши сторінки підлітків у соцмережах, він зрозумів, що ця тема – актуальна. Головний посил нової книги – хай якою складною буде ситуація, завжди варто знайти людей, які допоможуть.

Сергій Гридін 8 місяців перебував у зоні АТО. Там йому зовсім не писалося. А тепер він знову взявся за улюблену справу. І його нині вже 14-річний син також пише. Іноді навіть разом із татом.

Дітям письменник радить читати свої книги спершу самим, а потім давати і своїм батькам. Для дорослих також має оповідання. Одна з відомих його серій – «Теплі історії...»

Текст і фото Ірини Кунинець