Бонавентура Луцький

Він не італійський футболіст і не католицький святий. Але і його звуть Бонавентурою. Ім’я собі вибрав сам. Звичайно, не офіційно. Але тепер Луцьк має свого Бонавентуру в особі журналіста, краєзнавця і краєлюба Олександра Котиса.

Взагалі він міг стати астрономом. Мріяв про це з дитинства. І вступати поїхав на фізичний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка. Але зорі вирішили по-іншому. І повернули його назад, у рідне місто. Щоб одного дня він побачив поштові листівки у збірнику, присвяченому 900-річчю Луцька, і занурився в історію, культуру, краєзнавство, документалістику, став постійним відвідувачем місцевого архіву, почав писати статті, фіксувати вулиці і будинки.

Відтоді зовсім не дивина побачити Олександра із фотоапаратом у руках. Таким архівом, як у нього, не кожен лучанин може похвалитися. Зрізали дерево, «відремонтували» старовинну будівлю, змінили назву вулиці, знесли пам’ятник – і все. Все, що було досі, тепер стало історією. Завдяки цим, зафіксованим на світлинах, митям колись наші нащадки дивуватимуться зовсім іншому Луцьку. Тому, який є нашим сучасним.

«Це тепер ти «загуглив» - й одразу отримав те, що треба. А у 2007-му слід було добре пошукати, щоб знайти. Я почав ходити містом, видивлятися ракурси, які побачив на поштових листівках. Потім з’явився сайт «Луцьк неформатний», на якому я опублікував серію старих поштівок із сучасними фотографіями зображених місць, додав короткий опис. Так з’явився проект «Історія рідного міста. Опис у світлинах». Вийшло 20 таких серій по 4-5 фотографій.»

У Сашка все посортовано. Кожна вулиця – у своїй папці. Зараз він уже й не шукає. Історія сама його знаходить. «Кілька тижнів тому на аукціоні еBay з’явився малюнок якогось нацистського художника. В 1941 році він зобразив забудову вул. Данила Галицького, на задньому плані якого - костел св. Петра і Павла. Цей малюнок раніше ніде не публікувався, не був копійований чи тиражований. Лежать десь такі скарби в людей, вони періодично виставляють їх на аукціони або на сайти, обговорюють. Тому завжди є що відкривати про місто,» - розповів Олександр.

Якщо не на вулиці, то його часто можна зустріти в архіві, на органних концертах у костелі або застати вдома за цікавою книгою. Це інформація більше для незаміжніх дівчат. Сашкові – 30. І він досі холостякує.

Весь – у роботі і пошуках. Підзбирує новий матеріал для своїх статтей, опікується інтернет-проектом «Хроніки Любарта» і обіцяє незабаром розповісти про нові відкриття з минулого Луцька. Він знає, на яких автомобілях їздили лучани у 20-30-их роках ХХ ст., хто у часи І Світової війни допоміг вижити грецьким родинам, які проживали у нашому місті. Бонавентура має колекцію цегли різних часів, навіть кілька цеглин вкрапив у свій інтер’єр. А зараз ще й колекціонує тубуси від сигар. Бо, як з’ясувалося, Сашко – як іспанські конкістадори, кубинські мафіозі й американські кінозірки - полюбляє курити сигари.

А ще Сашко знає, де лишила свій напис на стіні Луцького замку сестра Лесі Українки Ольга Косач, хоче створити астрономічний путівник Луцька і може розповісти про волинські трикутники дуги Струве.

Він – цікавий співрозмовник. Щоправда, не любить публічності. Тому часто відмовляє, коли його просять провести екскурсію. Але якщо ви його задобрите тубусом, та ще й із добротною сигарою, то хтозна... Можливо вам і не відмовить.

Текст Ірини Кунинець, фото надані Олександром Котисом.