«Так хочеться хоч раз почути голос сина з АТО та щебет онуків»

Лучанці, яка попри тяжкі недуги зв’язала бійцям на Схід понад 500 пар рукавиць і насушила 20 кілограмів чаїв, в Адміністрації Президента так і не допомогли.

…Доля ще змалку випробовувала Валентину Мазурик, і замість троянд кидала їй під ноги колючі терни. Сліпнути на одне око вона почала ще в дитинстві. У дорослому віці хвороба вразила і друге око. З чоловіком пані Валентині теж не поталанило – у важкий час вона не дочекалась від нього підтримки. У результаті слабозора жінка мусила піднімати двох дітей сама. Хвороба прогресувала, і попри кілька хірургічних операцій, офтальмологам так і не вдалося врятувати жінці зір. У 50 років вона перестала бачити зовсім. Біда не ходить одна – за кілька років нагадала про себе хвороба слуху, перенесена у дитинстві. Лікування результату не дало, і за якийсь час жінка зовсім перестала чути.

Від смерті порятують рукавиці та ляльки

Її єдиним містком у світ став другий чоловік Петро, теж інвалід. У дитинстві внаслідок нещасного випадку він втратив зір і руку –  допитливий хлопчик знайшов на горищі гранату часів другої світової і смикнув за чеку. Петро спілкується з Валентиною шрифтом  Брайля, вистукуючи їй на руці букви, а вона складає з них слова. Попри недуги, жінка не впала у відчай і не зациклилась на своїх бідах. Ось уже понад рік пані Валентина допомагає бійцям на Сході.

«Мій син Павло вже два роки в АТО, - розповідає жінка.-  Як і кожна мати, я дуже хвилююсь за нього. Він телефонує чоловікові, а Петро вже повідомляє мені, як у нього справи. Якось син зізнався, що їм не вистачає тактильних рукавиць. Вони добре облягають руку і не сковують рухів, а на війні іноді все вирішують долі секунди. Я з дитинства добре в’язала, тому одразу загорілась ідеєю їм допомогти. Спочатку виходило погано, та й ниток потрібних не було. Доводилось розплітати старі речі. Нині я наловчилась плести одну пару за день. А з нитками допомагають волонтери та небайдужі люди. Я щаслива, якщо мої рукавиці комусь з бійців врятували життя».

На сьогодні Валентина Мазурик зв’язала на Схід понад півтисячі пар рукавиць. Плюс до того за літо насушила бійцям понад 20 кілограмів лікувальних чаїв – ще з часів молодості жінка зналася на травах.

І рукавиці, і трави волонтери вручили бійцям батальйону імені Кульчицького, де служить син Валентини Павло.

«Вона –  просто героїчна жінка, - каже волонтер центру «Серце патріота»  Ольга Балицька. - Низький уклін Валентині Мазурик за те, що вона робить для військових. Ми часто їздимо в батальйон Кульчицького, і її гостинцям бійці щиро раді».

З сином пані Валентини Павлом нам вдалося зв’язатися у соцмережах. За його словами, побратими переконані – такі рукавиці і справді вбережуть від біди.   

«Коли я вперше привіз в частину мамину передачу, ротний вишикував нас і сказав, що ці рукавиці цінніші за фірмові вартістю в тисячу гривень, -  каже військовий. – Дізнавшись, що їх сплела незряча і нечуюча жінка, навіть бувалі вояки витирали сльози. Нині за маминими рукавицями ціла черга. Хлопці чіпляють їх на бронежилети і носять, як оберіг».

Як розповіла Валентина Мазурик, під  час недавньої телефонної розмови Павло повідомив, що його хлопці мріють і про інші обереги. Мова йшла про маленькі ляльки-мотанки, які можна носити у нагрудній кишені. Жінка журилась, що їй самій доведеться витратити на це чимало часу. Однак завдяки небайдужим першу сотню  ляльок зробили і вручили пані Валентині за тиждень. 

DSCF6179 (1)

«До роботи по виготовленню оберегів долучились учні Чаруківської школи Луцького району та їх батьки, Луцький клуб «Патріот Батьківщини» і навіть діти з синдромом Дауна, - повідомила Лариса Новосад, волонтерка ГО «Даун-Синдром». – Ми їх робили з хорошим настроєм, а діти ще й записки прикріпили до кожної ляльки і написали бійцям листи. Тому ми віримо, що ці ляльки справді вбережуть їх від біди».  

чаруків

чаруків-1

«Чим могли, тим допомогли»

Наразі про 58-річну незрячу і нечуючу волонтерку з Луцька Валентину Мазурик завдяки ЗМІ знає вся Україна. Однак насправді жінка, що, незважаючи на недуги, активно підтримує бійців на Сході, сама потребує допомоги небайдужих. Її незрячий чоловік вже кілька років оббиває пороги кабінетів та фінустанов, аби назбирати їй на слуховий імплантант.

«Лікарі Київського інституту отоларингології готові зробити операцію і вживити його, але на це треба близько 25 тисяч доларів, - зітхає пан Петро. – Якби долар був по 8 гривень, як колись, нам би вдалося зібрати потрібну суму. А тепер війна, настали тяжкі часи. Людям і так  важко виживати. У нас є лише половина суми».

За словами співрозмовника, добра знайома їхньої родини кілька місяців тому написала листа в Адміністрацію Президента. Вона просила допомогти незрячій і нечуючій жінці фінансово. У відповідь отримала лист, де повідомлялось, що з проханням про допомогу може звертатися лише сама Валентина Мазурик, або члени її родини. Відтак ще один лист відправили від імені пані Валентини. Цього разу, каже пан Петро, їхнє звернення зі столиці переадресували в обласну раду. І звідти на днях отримали лист про те, що цьогоріч з обради вже виділяли жінці допомогу у сумі 500 гривень. Тому наразі більше нічим допомогти їй не можуть.

«Після такої відповіді у мене опустились руки, - зізнається співрозмовниця. – Я так сподівалась, що в столиці мене підтримають. Насправді я не почуваюся повноцінною людиною. Я вже готова вийти на свята під церкву і стати з простягнутою рукою. Так хочеться хоч раз почути  голос сина з АТО, послухати щебет онуків». 

Для тих, хто хоче фінансово долучитися до збору коштів на слуховий імплантант для Валентини Мазурик: картка Приватбанку на ім’я Мазурик Валентини Михайлівни. Розрахунковий рахунок 4149497824154464.

Текст: Вікторія Грищук 

Фото - Вікторії Грищук, з архіву родини Валентини Мазурик та соцмереж