Бути "подарунком з неба", чи ігнорувати церкву?

Сьогоднішня тема не просто дискусійна, але й проблемна в наш час. Порушуючи її, ми «даємо виклик» усім коментаторам, оскільки  не кожен може розділити думки спікерів. Деякі люди не до кінця розуміють, коли і навіщо слід ходити до церкви. Хтось приходить до храму лише на Пасху та Різдво, хтось відвідує службу щонеділі, а хтось «навідується» до церкви, коли надія лишається лише на щось вище людських сил. Звісно, є й такі молоді люди, що востаннє були у стінах церкви, будучи немовлям, під час таїнства Хрещення.

Ми вирішили дізнатись, яке місце займає церква у житті студентів міста Луцька. Матеріал про те, чому присутність на службах людини юного віку оцінюється як «подарунок з неба».

Студент-третьокурсник Остап вважає, що кожен когось наслідує. Хтось вірить у Бога, хтось у Аллаха, хтось в Будду, і так  аж до Макаронного Монстра. Хлопець вважає, що віра у щось вище – це віддавна витвір людської уяви, бо таким чином люди намагаються пояснити щоденні прояви природних сил.

-  Ми ж молимось Богу, коли нам важко, щоб він нам допоміг, просимо якихось знаків, а потім самі шукаємо їх, і щиро переконані, що це знак з небес . Не дивно, що ці знаки не є чіткими й конкретними. Люди  не можуть стверджувати, що це Бог говорить до них, але ж вони вірять в це. А чому? Тому, що якийсь "бородатий дядечко" щонеділі говорить їм, що на небі є "хтось", кому він служить, і якому маємо служити ми. Цей "небесний" чоловік має три подоби, і останній раз його бачили понад 2000 років тому. Тобто ніхто із сучасного покоління ніколи його не бачив, - розмірковує хлопець.

За словами Остапа, церква - це нав’язування думки, спосіб маніпуляції та величезний бізнес. Він вважає, чим більше у священній книзі нечітких порад від вищих сил, тим більшою буде кількість пожертв.

-  Особисто я вірю в себе, а не в якусь вищу силу. Будь-яка релігія – це засіб впливу, легкі гроші та моральний вплив на людей. Оскільки люди – істоти слабкі, і нам легше пережити важкі моменти нашого життя, знаючи, що хтось зверху нам допомагає, - завершує думку студент.

 P.S: Для тих, хто не знає хто такий Макаронний Монстр і як він виглядає.
Літаючий Макаронний Монстр - це надприродна істота, яка  складається із двох цілком природних інгредієнтів – спагеті та фрикадельок. Сам по він є невидимим та невідчутним, але він може проявляти себе людям у відомому кулінарному вигляді.

У кожному питанні є дві сторони. Інший погляд на проблему релігії має Марія, яка  виросла у протестантській сім’ї. Змалку дівчині прищеплювали любов до Бога, християнські моральні цінності та розуміння того, що храм необхідно відвідувати постійно.  

-   Якщо для когось це було нестерпним обов’язком, то я, мої рідні і друзі завжди з радістю йшли до церкви, адже в нас завжди були дитячі табори, недільні школи і купа заходів для дітей. Церква для мене стала ще одним домом, а люди в ній – сім’єю. І я вважаю, що саме так повинно бути. Я постійно ходжу в храм. І це не тому, що мене хтось змушує, а тому, що мені хочеться. Не розумію так званих «приносних християн», як каже моя викладачка, які з’являються в церкві лише двічі за життя – коли охрещують і відспівують. Або ж, у кращому випадку, коли паску святять, - резюмує Марія.

Дівчина вважає, що якщо людина не йде до церкви, значить вона не читає Біблії й не молиться. А коли цього нема, то відсутні стосунки з Богом, тому й немає бажання відвідувати Храм Божий.

-  Як взагалі після того можна стверджувати, що ти християнин? На мою думку, ті люди, котрі заперечують необхідність відвідування церкви, глибоко помиляються. Без неї наша віра, чи діла не мають  ніякої користі, - вважає дівчина.

За словами двадцятирічного Юрія, нав'язування людям релігії - це насильство над більшістю.  Нав'язування державою церкви – це охоплення голосів віруючих під час виборчих кампаній і прагнення посилити управління. Юнак вважає, що віруючими людьми простіше керувати за допомогою церкви, бо вони "більш слухняні" у порівнянні з невіруючими. Коли розмова торкається релігії й церкви, хлопець часто цитує пророка Еразма Роттердамського, який сказав, що релігія і розум – дві речі несумісні.

- З моєї точки зору,  релігія - заперечення розуму, а наука - це вища форма прояву розуму, тому ці два підходи несумісні в принципі. Це все одно, якщо б невіруючий увійшов в храм і повідомив людям які моляться, що Бога немає. Це було б образою для віруючих. Також неприємною була б зворотна дія віруючого, який заявляє атеїстам, що Бог є. Вся та будь-яка віра у «щось», чи «когось» - це відмова від розуму, - ділиться поглядами Юрій.

Студент вважає, що користь в релігії тільки одна - це формування людської поведінки. Для підтвердження своєї думки хлопець згадує одні з перших заповідей Біблії : «не кради», «не вбивай», «шануй батька й матір своїх». Однак й тут Юрко вважає, що всі ці заповіді – це давно сформульований поколіннями «досвід життя».

- Розумній людині віра зовсім не потрібна, вона керується іншими поняттями для усвідомлення навколишнього світу:  спостереженням, аналізом, фактами, висновками. Бути чесним, любити і поважати людей можна і без будь-якої віри.  Людина "розумна" (хомо сапієнс) ніколи не буде вбивати та красти. Ви навіть не припускаєте, що є переконані атеїсти, які нетерпимі до інших поглядів, крім його власних. Такі люди готові готовий вбити інакомислячих , звідси і релігійний фанатизм і тероризм. Так що вже краще і зручніше для життя сучасній людині  керуватися в усьому тільки розумом, любити і поважати людей і ніколи не зациклюватись на вірі, - розмірковує хлопець.

PР.S: можливо деякі коментарі будуть здаватись вам безглуздими та шокуючими. Кожна думка відрізняється від попередньої. Ваші погляди можуть суперечити поглядам спікерів. Проте, розум даний людині, щоб мислити. Тому у кожного різні думки і погляди на одні і ті ж речі.

Для балансу думок доречно буде написати про хлопчину, для якого церква – великий духовний простір. За словами студента Віктора, найголовніше, що ми можемо отримувати у Храмі Божому – це дотичність до святих таїнств.

-  До церкви студентів ходить небагато. У Луцьку є понад десять молодіжних організацій, що засвідчує те, що серед молоді є справжні християни. Мені дуже приємно, коли люди мого віку відвідують храм, беруть участь у християнських форумах та фестивалях. Чи не найбурхливіше свято для молоді -  День православної молоді, що відзначається в день Стрітення Господнього. Я не засуджую людей, що рідко ходять у церкву, бо у них різні причини на це. Маю лише пораду для таких людей: живіть з вірою у серці, та частіше допомагайте своїм ближнім, - радить Віктор.

Трапляється, людина, яка щонеділі відвідує церкву веде аморальний спосіб життя поза її межами. А хтось  приходить до храму Божого вкрай рідко, та веде себе як справжній християнин. Питання релігії завжди було і залишиться дискусійним. Рівень вірування в Бога не вимірюється частотою відвідування церкви. Куди важливіше те, наскільки ми праведні у своїх вчинках та думках.

Текст: Анастасія Качина

При передруці матеріалу є обов’язковим посилання на «http://www.0332.ua/».